Ядерний статус України. Міф чи реальність

Держава, яка не володіє ядерною зброєю,коли інші володіють цією зброєю,не володіє власною долею.

Шарль де Голль.

Після розпаду СРСР Україна володіла третім у світі по розмірам ядерним потенціалом. Рішення про знищення стратегічних носіїв і передачу Росії 1734 ядерних боєголовок до них, приймалося Києвом під тиском з боку США і Росії.

У грудні 1994 р. Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як неядерна держава, а остання боєголовка була вивезена в Росію у серпні 1996 р. У рамках трьох сторонньої угоди США і Росія дали гарантії щодо територіальної цілісності і незалежності України, а також відмовитися від використання проти неї сили "у відповідності з принципами Заключного акту ОБСЄ". Добровільна відмова України від ядерної зброї трактувалася, як перша подібна акція у світовій практиці на фоні бажання інших держав отримати контроль над військовим атомом. Єдиною державою, яка відмовилась від розробок у ядерній галузі, була Південна-Африканська Республіка, яка фактично виміняла таке рішення в обмін на позиції лідерства на Африканському континенті. Але рішення ПАР не йде у порівняння з рішенням України. Тому що у ПАР ядерної зброї не було.

Подальші події у стосунках з Росією показали наскільки непродуманим і злочинним по відношенню до своєї країни виявився подібний крок. Постійні торговельні війни, анексія Криму і війна на Сході України показали, що Росія не збирається виконувати свої зобов'язання згідно умов договору, як гарант нашої недоторканності. У цих умовах все частіше постає питання про повернення ядерного потенціалу і статусу ядерної держави, як фактор отримання агресивних заяв і дій наших сусідів.

У свій час уся атомна енергетика виникла із програми розробки ядерної зброї. Сьогодні навіть дуже швидкий аналіз ситуації говорить про те, що економічний і науково-технічний потенціал України достатній до зворотного ходу. При наявності існуючи технологічної бази, відтворення ядерного потенціалу і виробництво ядерних боєзапасів потребує п'ять-сім років, якщо щорічно вкладати 200-300 млн. дол.

Є два підприємства із видобутку і переробки урану. Завод з виробництва важкої води, технологія розробки електронних компонентів і навіть спеціальна техніка, яка вимірює ізотопний склад ядерних матеріалів. Вітчизняні фахівці запевняють, що Україна у дуже короткі строки може реалізувати такі відсутні ядерні технології, як отримання трітія, реактор-виробник збройного плутонію, радіохімічний завод по збагаченню плутонію і металургійний завод по виробництву збройного плутонію. Також можна окремо підкреслити, що Україна є одним із найбагатших регіонів, де є уран.

Великим плюсом є і те, що із 20 ракетних комплексів, які були на озброєнні колишнього СРСР -13 були розроблені у дніпропетровських ДКБ "Южное" та ВО "Южмаш".

Що стосується самого ядерного циклу, то свого часу керівник Дніпропетровського філіалу Національного університета А. Шевцов зауважив, що при наявності політичної волі і одного млрд. доларів знадобиться лише півроку. На думку вченого, Україна спроможна створити ядерні боєприпаси, як на основі збагаченого урану, так і на основі плутонію. Найбільше простим для нас може бути так званий "плутонієвий шлях" розробки ядерної зброї. Вартість невеликого реактора-виробника збройного плутонію Рu- 25 та радіохімічного заводу буде коштувати декілька десятків млн. доларів. Ще більше витрати можна зменшити за рахунок виділення плутонію із ТВЕЛів. Точність рахунків ядерних матеріалів МАГАТЕ, яка дорівнюється 99%, дає змогу на "втратах" 1 % плутонію, щомісячно отримувати по одному ядерному боєзапасу. Плутонієвий шлях дасть змогу Україні у стислі строки бути володарем 100 ядерних зарядів середньої потужності у межах 15 кг.

Шлях створення ядерної зброї на основі збагаченого урану 11-235 до 90% рівня, більш дорожчий оскільки більш технологічний. Але все необхідне Україна має, створення спеціальних високошвидкісних центрифуг – питання залучених коштів та часу. Таким шляхом пішли Пакистан та Індія та порогові держави Бразилія і Аргентина. Академік НАНУ В. Барьяхтар вважає, що при порівнянні України та Індії і Пакистану, Україна навіть при дуже поганих обставинах могла значно швидше стати ядерною державою із ядерною зброєю ніж дві останні країни.

Офіційний ядерний клуб сьогодні складається з таких держав: США,Росія, Британія, Китай, Франція. Коло неофіційних власників багато ширше. Зараз 30-40 країн світу мають можливість створити ядерну зброю. Від звичайних озброєнь, які треба раз у раз демонструвати, у ядерної зброї є важлива і унікальна риса: воно виконує стримувальну функцію не тільки своїми військово-технічними характеристиками, але вже фактом своєї наявності у цієї країни. Ядерна зброя є фактором "непрямої дії, політичної зброї".Офіційні власники ядерної зброї це декларують у своїх доктринах із урахуванням власних політичних інтересів.Наприклад, Франція вже дала основні положення своєї доктрини. Французькі ракети будуть націлені не тільки на ті держави, які мають ядерну зброю, але і на ті, які можуть використовувати проти Франції свої хімічні і біологічні арсенали. Наявність таких цілей – одна із форм ядерного стримування. За висловами М. Тетчер саме наявність ядерної зброї, як фактору стримування, зіграло вирішальну роль у протистоянні у "холодній війні" між заходом і СРСР.

Ведення серйозного діалогу про відновлення Україною ядерного статусу є цілком слушним кроком і буде сприяти ревізії недіючих гарантій безпеки., в тому числі "Будапештського меморандуму". Крім того, Україна може впритул наблизитись до створення ядерної зброї, залишивши цей крок, як останню можливість, необхідну для збереження державності. Така програма може бути реалізована у рамках розвитку атомної енергетики із урахуванням розширення її компонентів, які потенційно можна бути використати у військовій справі.

Разом з цим можна пригадати недружні кроки Угорщини, заяви президента Румунії, щодо статусу Буковини, наявність меморіалу "Орлятам" у Львові, з переліком українських міст захоплених поляками,військову агресію з боку Росії. Всі ці, м'яко кажучи, недружні кроки наших сусідів, які зазіхають на наші території, не залишають нам іншого вибору, як створення ядерного потенціалу, як гаранта безпеки і територіальної недоторканності наших кордонів.

Дмитро Снєгирьов - історик, співголова Громадської ініціативи "Права Справа", спеціально для Politeka.