Олексій Голобуцький про телеканали-маніпулятори та президентські перегони

Про блокаду телеканалу ZIK

Політики не реагують на блокаду телеканалу ZIK, бо якщо реагувати на всі проблеми, то не вистачить, мабуть, жодної влади.

В Україні забагато ЗМІ. У нас винятково інформаційних каналів більше, ніж у Німеччині та Франції разом узятих.

Не бачу жодної проблеми, якщо щось трапиться з одним із телеканалів. Це питання не свободи слова, а маніпулювання. Усі без виключення українські ЗМІ – це не бізнес, як у всьому світі, а чиста маніпуляція певних олігархічних, політичних кіл. Вони не дають прибуток.

ZIK – це канал людини, яку звинувачують у вбивстві, яка має серйозні проблеми з нашою правовою системою. Звичайно, намагаються використати ситуацію. Хто цим займається? Банкова, Медведчук, хтось іще – є багато варіантів. Повстання через ZIK не буде.

Якщо це станеться з «5 каналом» – теж нічого не буде. Не порівнюйте ситуацію Помаранчевої революції з нинішньою. Тоді кучмівський олігархат тримав практично всі канали, а «5 канал» був опозиційним.

Нині усі телеканали залежні. Теза про їхню незалежність у мене викликає сміх. Телебачення – це великі гроші, навіть інформаційний канал – це мільйони доларів.

Є керівництво, приватні власники каналу ZIK. Вони звертаються до правоохоронних органів. Їх же не вбивають, не підпалюють тощо. Коли кіоск зносять, ми вважаємо, що це якась дрібниця, а от канал – це щось велике. Дивіться на ZIK та інші телеканали як на простий кіоск. Тільки такий кіоск, який має значно більший вплив, бо це інформаційний канал, який так чи інакше маніпулює. Я реаліст. Можна закочувати очі, казати, який це все безлад, але для цього є Європейський Союз, який цим займатиметься.

Про президентські вибори

Чи може за рік до президентських виборів змінитися розподіл сил? Звичайно. Соціологія може помінятися за місяць-півтора. Вона і буде мінятися. Певні прорахунки політиків так чи інакше впливають.

Людей, які визначилися, що точно прийдуть на вибори, а також визначилися із кандидатами – не надто багато. 36-52% іще взагалі не визначилися або не прийдуть на вибори, за різними опитуваннями. Звичайно, будуть міграції.

В Україні зникла звичайна двополюсна система, коли з одного боку проросійські сили, а з другого – умовно проукраїнські. Донбас, Схід, Південь голосували за одних, за російську як другу державну мову тощо, а Центр та Західна Україна голосували за інших. Те, що вони в парламенті між собою потім усе чудово ділили – це інша річ.

Зараз такого не буде. Без частини Донбасу та Криму ситуація кардинально змінилася. За всієї ненависті до влади, люди можуть проголосувати за Олега Ляшка, «Батьківщину», але в Центрі та Західній Україні ніколи не проголосують за Євгена Мураєва на противагу Порошенку. Конкуренція в цьому сенсі буде дуже сильною.

За останньою соціологією, щоб потрапити у другий тур, кандидатам достатньо обмінятися 1-3%. Висунення багатьох кандидатів може цю проблему вирішити. Порошенко, за останньою соціологією, випав із двійки переможців, бо там з’явився Володимир Гройсман, який забирає голоси не у Юлії Тимошенко і Анатолія Гриценка, а у нього. Якщо Гройсмана не буде, то ті 4% відійдуть до Порошенка – і він знову в лідерах.

Так само висунення радикального лідера, який кричатиме про баригу тощо. Ця людина може забрати кілька відсотків у Тимошенко чи Гриценка. Варіантів безліч. Виборчий кодекс не ухвалили. Треба президентську кампанію обов’язково розглядати через призму парламентських виборів. Ми живемо в парламентсько-президентській республіці. Порошенко має такий вплив лише через одну ситуацію – бо у нього найбільша фракція в парламенті. Якби не було цієї фракції, у нього були б стосунки з парламентом, як свого часу в Ющенка та Тимошенко.

Якщо зміняться правила гри на парламентських виборах, то може змінитися ситуація і з президентськими. Завалити зовсім Виборчий кодекс уже не вийде, бо це сприймуть негативно як суспільство, так і наші західні партнери. Звичайно, буде дуже багато правок, знизять до мінімуму прохідний бар’єр. Говорять про 3%, але може бути і нижче. Кожний відсоток, який ми відкидаємо з бар’єра, збільшує коло учасників цього політичного процесу. Якщо людина висуває свою кандидатуру, маючи 1,5%, вона не розраховує на перемогу. Це чи технічний кандидат, чи певна перевірка для політсили перед парламентськими виборами.

Якщо все буде між собою скоординовано, то президентські вибори можуть помінятися: буде чи величезна кількість кандидатів, чи поміркована. За старим законом буде менше охочих брати участь, домовлятимуться з серйозними гравцями, які спочатку братимуть участь у президентських виборах, а потім просуватимуть свої проекти в парламент.