Олеся Яхно про паралельну реальність війни, теракти та політичну напругу

Про вибух, Мосійчука та теракт

Одна з них – це терористичний акт, а друга – це спроба вбивства депутата Ігоря Мосійчука.

Мені здається, що ініціатори й учасники цього злочину, виходячи з того, за допомогою яких засобів його вчинили, не могли не розуміти, що постраждають звичайні люди. Принаймні, що постраждає не одна людина.

Виходячи з цього, можна робити висновок, що це або теракт, метою якого є не стільки вбити, скільки покалічити, налякати. Можливо, в принципі скласти враження, що небезпечно ходити на ефіри.

Окремо – паніка, страх, відчуття небезпеки. Або ж це була недолуга спроба скоєння вбивства. Може бути й те, й інше.

Про гучні вбивства 

Ми бачимо, що за останній рік почастішали випадки. Причому вони різні, від вбивства журналіста Павла Шеремета до розбірок, які були в центрі Києва. Мені здається, що це різнорівневі речі.

Десь це безпосередньо диверсійно-терористичні акти. Але ми чули, скільки диверсійно-терористичних актів було попереджено. Наскільки я пам’ятаю, лише за період півтора року – близько 300 зупинено СБУ.

Десь є розбірки, як наслідок або вияв однієї з паралельних реальностей війни. Значно легше придбати зброю, і хтось, можливо, так вирішує інші свої бізнесові питання і проблеми.

Про пошук винних

Одна справа, коли конкретну людину хочуть убити, усунути, як це було у випадку з керівниками наших силових структур, зокрема тих, які відповідали за напрями, що стосуються Донбасу. Це контррозвідка, розвідка.

У ситуації Павла Шеремета – це одна історія. Коли ретельно готується вбивство конкретної людини. Такому вбивству, як показує не лише український, а й світовий досвід, дуже складно запобігти, складно знайти не просто виконавця, а й замовника. Ланцюжок між замовником і виконавцем зазвичай дуже довгий. Навіть якщо у вас високий рівень спецслужб, силових структур, усе одно дуже складно знайти початкову ланку – замовника.

Інша річ, якщо теракт спрямований не на одну особу, а на групу людей.

Про безпеку депутатів

Щоб не було питань, ми чули пояснення, чому в того чи іншого депутата є охорона. Мені здається, що якщо не у всіх, то у багатьох, зокрема у Ігоря Мосійчука, є охорона.

У деяких немає. Як показала ситуація (з Ігорем Мосийчуком, – ред.), це стосується не лише народних депутатів. Повторюся, коли хочуть усунути конкретну людину, це довго і ретельно готують, цьому складно запобігти. Якщо мета – завдати каліцтва, це інше. Працює на паніку, страх. Йдеться про безпеку кожного, а не лише народного депутата.

Справді, у публічних людей, політиків є підвищений ризик стати сакральною жертвою.

Про наслідки ультиматуму президенту

Від самого початку була зрозуміла недолугість цього ультиматуму, що він у принципі не спрямований на те, щоб якісь законопроекти було внесено.

По-перше, Верховна Рада зараз не працює в сесійному режимі. Тому внесено чи не внесено – не має жодного значення. Тільки в листопаді починається сесійний тиждень.

По-друге, законопроект про імпічмент є, він зареєстрований. Я не знаю, хто був суб’єктом, яка з фракцій. Так, його не винесено на розгляд, бо є певна процедура, комітети тощо.

Але навіть якщо уявити, що його немає, ніхто не заважає частині політиків, які підтримують цю акцію (їх залишилося не так багато) – Єгор Соболєв, Семен Семенченко – напрацювати цей законопроект. Від кого вони вимагають внесення? Чому від президента?

Ці вимоги недолугі тому, що вони звернені не до того суб’єкта. Хіба у нас президент відповідає за законодавчу владу? Ніхто не заважає народним депутатам напрацювати законопроект. Якщо його не будуть вносити – це інша річ. Тоді потрібно акцентувати увагу на тому, чому його не розглядають.

Що ж до Антикорупційного суду, як і інших початкових вимог, я маю на увазі депутатську недоторканність і зміну виборчого законодавства, як на мене, два питання вже розглянуто Верховною Радою, а щодо Антикорупційного суда дійшли згоди, що напрацюють спільний законопроект. Або подасть президент, а депутати вноситимуть туди свої зміни. У цьому сенсі теж немає простору для ультиматуму.

Наскільки радикально налаштовані військові? Мені здається, що важливо, наскільки суспільство налаштоване і наскільки воно підтримує такі заяви, які роблять деякі учасники, які залишилися на цьому мітингу.

Про задум акції та її мету

Мені здається, що там зібралися різні учасники. Здається, той же Мустафа Найєм іще кілька місяців тому анонсував, що він збирається провести акцію з вимогою зняття депутатської недоторканності.

Я вважаю, що інші учасники долучилися, щоб потім використовувати цю акцію з якоюсь іншою метою. Але щоб це видавалось масштабним, скидалося на єдину цілісну позицію деяких політичних сил, щоб це продовжувати вже з іншими вимогами.

Як ми знаємо, частина учасників одразу вийшли. Мустафа Найєм, інші партії та громадські організації відразу ж відмежувалися. Залишилися ті, хто, можливо, спочатку мали зовсім інші завдання.

Коли все закінчилося пропозицією Саакашвілі розігнати Національну гвардію… Мені здається, що такі заяви не можна робити хоча б тому, що, за всіма соцопитуваннями, Збройні сили, Національна гвардія мають близько 50% рівня довіри та підтримки. Трохи нижче за волонтерські організації та церкву.

Я вважаю, що метою було створення політичної напруги (я не кажу дестабілізації, бо це занадто голосно), кризи, а потім – дострокові парламентські вибори, в яких зацікавлена частина політиків, які перебувають поза парламентом, і частина парламентських партій, які на певному етапі, поки це було вигідно, підтримали цей протест.