Сміттєва одіссея Львова: чому за 10 років «місто лева» не спромоглося системно вирішити проблему відходів
Десять років тому фури з львівським сміттям вирушили Україною, спровокувавши національну кризу. Сьогодні львівське сміття продовжує їздити чужими полігонами, а обіцяний 20 років тому міським головою завод перетворився на епіцентр міжнародного конфлікту. Хто насправді відповідає за інфраструктурний провал Львова?
Про це пише портал Акценти. Публікуємо текст без правок та коментарів.
Ретроспектива
Серпень 2016 року. Дорога біля буковинського села Іванківці заблокована місцевими мешканцями. Причина — чотири вантажівки з відходами. На думку обурених людей, сміття приїхало зі Львова, адже за кілька днів, 8 серпня, Чернівці на рівні міської влади офіційно погодилися прийняти 830 тонн львівських відходів, щоб допомогти Львову впоратися з проблемами, що виникли після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі.
Та цей «сміттєвий туризм» виник не внаслідок раптового природного стихійного лиха. Львівське сміття поїхало країною, бо ще протягом десятиріччя до аварії посадовці всіх рівнів відкладали системне вирішення проблеми.
Вивезення сміття очевидно таким рішенням не стало — воно переносило екологічне навантаження до інших областей та районів. Та мешканці міст і селищ по всій країні не хотіли ставати точкою скиду для чужих управлінських помилок. Тож на багато місяців Львів отримав жорстке протистояння з іншими містами.
Передумови трагедії: полігон, який мав бути закритий ще в нульових
29 травня 2016 року на Грибовицькому сміттєзвалищі спалахнула масштабна пожежа. Наступного дня, 30 травня, під час робіт із гасіння відбувся зсув величезної маси відходів. Під завалом загинули троє рятувальників: Юрій Рудий, Андрій Вненкевич і Богдан Юнко. Інженер-еколог місцевого комунального підприємства «Збиранка» Олександр Бугай зник безвісти, і сьогодні у пам'ятних заходах його вшановують як четверту жертву трагедії.
Чи знала місцева влада про ризики? Безперечно. Ще 2 листопада 2000 року Львівська обласна рада ухвалила рішення припинити експлуатацію полігона до 1 липня 2006 року. 25 листопада 2003 року головний державний санітарний лікар області заборонив його подальше використання. Попри приписи, полігон продовжував приймати сотні тонн відходів щодня.
30 червня 2006 року, щойно ставши міським головою, Андрій Садовий пообіцяв, що вже наступного місяця розпочнеться активна рекультивація Грибовичів, а поруч збудують сміттєсортувальну лінію.
Проте, як виявилося, цей «наступний місяць» розтягнувся на ціле десятиліття. 6 вересня 2011 року Львівська міська рада сама офіційно визнала екологічну ситуацію на полігоні неприйнятною.
Після трагедії в Грибовичах стало відомо, що міська влада Львова відмовилася від 43 інвестиційних проєктів з побудови заводу. Тоді мер пояснював це небажанням підвищувати тарифи та вимогами до кваліфікації компаній: «Щоб ви розуміли: утилізація 1 т сміття в Україні коштує €2,5. В Європі — від €40 до €180. Жоден інвестор на це б не пішов. [У нас] було 43 пропозиції від різних компаній, яким ми відмовили, бо у них не було належного досвіду», заявив Андрій Садовий в інтерв'ю виданню NV, 22 березня 2017 року.
Проте самі інвестори наводили зовсім інші причини. Представник європейської групи інвесторів Ніколас ван Доеверен розповідав, що ще навесні 2014 року вони пропонували збудувати сучасний завод за 100 млн євро: «Це б нічого не коштувало бюджету Львова та не вплинуло б на тариф для мешканців... Ми просили лише виділити земельну ділянку та дати гарантію, що туди звозитимуть сміття 10 років. Але чиновники мерії нас просто "відшили"».
Місто регулярно пояснювало цей глухий кут відсутністю землі у власних межах та небажанням області її надавати. Проте, як свідчать матеріали журналістських розслідувань, хоча інститут «Гірхімпром» ще у 2006 році опрацював шість потенційних ділянок під новий полігон, міська влада роками не доводила до результату належне формальне відведення землі.
Вирок бездіяльності: кого покарали за Грибовичі
Після трагедії міська влада дотримувалася версії підпалу. І це не дивно, адже якщо б виявилося, що хтось навмисно підніс сірника, то багаторічна експлуатація аварійного полігона відходила на другий план. Але державна комплексна експертиза не знайшла стороннього втручання. Причиною пожежі назвали самозаймання неущільнених відходів. На полігоні не забезпечували належного пересипання й ущільнення сміття, не поливали його за високої температури та не мали системи збирання й утилізації біогазу. Іншими словами, трагедію спричинив не таємничий палій, а цілком прозаїчне недотримання технології експлуатації.
Юридична оцінка дій міської влади також виявилася значно менш компліментарною, ніж її публічні заяви. 30 січня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність виконавчого комітету Львівської міськради та міського голови. Йшлося про незабезпечення закриття і рекультивації полігона, непроведення вибору землі для нового сміттєзвалища та відсутність належних дій для будівництва заводу і сортувального комплексу.
Кримінальна відповідальність, однак, зупинилася нижче мерського кабінету. Одним із головних обвинувачених став колишній начальник управління житлового господарства Львівської міськради, до повноважень якого належав контроль за роботою ЛКП «Збиранка». У 2020 році суд його виправдав, але після нового розгляду 16 вересня 2024 року Галицький районний суд Львова визнав експосадовця винним у службовій недбалості, що спричинила тяжкі наслідки. Та реального покарання він не поніс через сплив строків давності.
А що ж міський голова, який очолював Львів усі ці роки? Окреме провадження щодо можливої причетності Андрія Садового до службової недбалості передали для розслідування до Тернополя. У доступних джерелах інформації про подальше повідомлення Садовому про підозру немає.
Завод-примара: хронологія порушених обіцянок
Після Грибовицької трагедії Львів опинився під безпрецедентним тиском, і міській владі була життєво необхідна історія успіху. У 2018 році місто нарешті отримало міжнародну фінансову допомогу для вирішення проблеми.
29 травня 2018 року Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) схвалив загальний пакет на 35 млн євро (20 млн євро кредиту ЄБРР, 10 млн євро безповоротного гранту E5P та до 5 млн євро від Фонду чистих технологій). Ці гроші мали піти на рекультивацію полігона та зведення першого в Україні сучасного механіко-біологічного комплексу переробки відходів.
Мерія публічно позиціонувала проєкт як взірець європейського підходу. Міський голова особисто запевняв партнерів та львів'ян у прозорості та надійності процесу:
«Львів отримає організований ЄБРР пакет фінансування в сумі до 35 млн євро для вирішення проблем у сфері поводження з твердими побутовими відходами... Проєкт реалізується за європейськими стандартами екологічної та соціальної безпеки».
Але щойно справа дійшла до практики, європейські стандарти зіткнулися з львівськими реаліями.
Тендерна епопея тривала роками. У жовтні 2020 року переможцем торгів спершу визнали консорціум WTT Netherlands B.V. та Axis Industries. Їхня пропозиція становила 35,2 млн євро. Проте договір так і не підписали. Польська компанія Control Process S.A. подала скаргу, після якої незалежний експерт ЄБРР знайшов помилки в оцінюванні, і контракт передали полякам.
18 травня 2021 року ЛКП «Зелене місто» уклало генеральний контракт із Control Process. 10 серпня 2021 року стартували роботи на вулиці Пластовій, 13.
А у 2022 році питання до цього тендеру виникли і у правоохоронців — Бюро економічної безпеки (БЕБ) розпочало розслідування щодо можливих зловживань.
За контрактом FIDIC на будівництво відводилося рівно 730 днів. Первісний дедлайн здачі об'єкта був чітким: 10 серпня 2023 року.
Повномасштабна війна у лютому 2022 року, повітряні тривоги та руйнування логістики справді стали об'єктивним форс-мажором, який призупинив роботи на кілька місяців.
За чотири місяці до дедлайну, у квітні 2023 року, реальна будівельна готовність заводу оцінюється лише у 25%. Проте міська влада продовжувала запевняти громаду, що об'єкт здадуть до кінця року.
У січні 2025 року мер міста зробив гучну заяву про нібито готовність заводу на 80%. За словами мера, завод мав запрацювати до кінця 2025-го.
Та в червні 2026 року будівельні роботи було повністю зупинено, а контракт розірвано. Міська влада заявляла про готовність будівельної оболонки на 85-87%, а польський підрядник — про 95%. Обидві сторони визнавали, що через майже три роки після спливу дедлайнів, об'єкт не був готовий до запуску.
Коли стало очевидно, що графіки безповоротно зірвані, а грошей бракує, міська влада знайшла сумнівне рішення. Наприкінці 2024 року виконком Львівської міськради ухвалив рішення штучно поділити єдиний інтегрований комплекс на три відокремлені черги будівництва.
Ці дії розкритикували експерти. Як зазначили будівельні аналітики, за законами України (клас наслідків СС3) кожна черга має бути технологічно автономною. Проте у Львові першою чергою зробили лише прокладання кабелів та підстанцію, які фізично не можуть переробляти сміття.
Завдяки цьому поділу, навесні 2025 року ЛКП «Зелене місто» без згоди генпідрядника завело на об'єкт нову компанію — ТОВ «Кавер Енерджі Плюс», віддавши їй контракт на понад 111 мільйонів гривень.
Такі маневри з міжнародними та бюджетними коштами миттєво стали тригером для антикорупційних органів. 19 лютого 2026 року Вищий антикорупційний суд (ВАКС) зобов'язав НАБУ і САП розпочати розслідування проти директора ЛКП «Зелене місто» Олександра Єгорова. Кваліфікація стосувалася потенційно незаконних вимог щодо стягнення банківської гарантії та можливого виведення 113 млн грн на субпідрядника “Cover Energy Plus”.
Паралельно Національна поліція розслідувала справу за ч. 4 ст. 191 ККУ (розтрата бюджетних коштів) через імовірне використання на будівництві дешевших аналогів матеріалів замість тих, що були закладені в кошторис. А 7 жовтня 2025 року на майданчику під час монтажних робіт сталася пожежа, яка знищила обладнання на суму 4 мільйони гривень.
Показовим є наступний епізод, який висвітлювало видання Lviv.Media: під час сесії міськради директор ЛКП «Зелене місто» Олександр Єгоров повідомив про наявність «приблизно півтора десятка» проваджень у різних правоохоронних органах, проте додав, що активних слідчих дій щодо нього наразі не ведеться. Зі свого боку, міський голова Андрій Садовий зазначив, що поки не бачить підстав для занепокоєння або критичних проблем у цій ситуації.
Ситуація досягла критичної точки 23 березня 2026 року, коли Львівська міська рада в односторонньому порядку надіслала повідомлення про розірвання контракту з Control Process S.A.
Конфлікт вийшов за межі будівельного майданчика і навіть міста Львова та перетворився на міжнародний скандал. Тимчасовий повірений у справах Польщі та заступник міністра закордонних справ Польщі публічно попередили, що дії Львова шкодять інвестиційному іміджу України. Зі свого боку міська влада перевела конфлікт у політичну площину: Львівська міська рада ухвалила офіційне звернення до уряду Республіки Польща та особисто до прем'єр-міністра Дональда Туска зі скаргами на компанію-генпідрядника.
Паралельно мерія зробила оптимістичну заяву про юридичну перемогу. 16 травня 2026 року надзвичайний арбітр Міжнародної торгової палати (ICC) у Парижі відхилив екстрені вимоги поляків тимчасово заблокувати розірвання контракту. Місто одразу випустило пресрелізи про те, що міжнародний арбітраж нібито визнав їхню правоту та скасував усі претензії підрядника.
Реальний статус справи є зовсім іншим. На запит юристів, Секретаріат ICC офіційно підтвердив:
«Станом на 23 липня 2026 року у справі №30187/ICA7 склад арбітражного трибуналу для розгляду спору по суті ще не сформовано. Жодних остаточних рішень щодо вини сторін чи мільйонних штрафів Міжнародний арбітражний суд не ухвалював».
Висновки
Сміттєва «одіссея» Львова розпочалася у серпні 2016 року, коли перші фури з львівськими відходами зустріли протести у інших областях України. Через десять років після тих подій Львів усе ще залежить від згоди інших міст на захоронення свого сміття. Завод, який мав врятувати місто від потенційних сміттєвих колапсів, стоїть заморожений.
Безумовно, місто має і досягнення: за підтримки ЄІБ майже завершено складну рекультивацію Грибовицького полігона, діє система збору органіки. Але рекультивація — це ліквідація наслідків проблем минулого. Водночас жодних гарантій від рецидивів не створено.
Замість сучасного заводу Львів отримав кримінальні справи від НАБУ, розірваний контракт на 35 мільйонів євро, зіпсовані відносини з ключовою країною-союзником та перспективу багаторічного виснажливого суду в Парижі. А львівське сміття, як і 10 років тому, подорожує Україною. Одіссея триває.