Кримінальні анклави
Судячи з усього, це така кумедна гра. Майже національна. Держава в особі галузевих уповноважених осіб (цілком собі конкретних – із ПІБ, кабінетами, офіційними посадами) сама формує невеликі (спочатку) кримінальні індустрії.
Пише логістику, формує канали постачання/збуту, розробляє схему тіньових платежів, уповноважує фірми-посередники, забезпечує прикриття на будь-якому рівні, складає списки обов’язкових «кишенькових» і «кабінетних» платежів. Потім, досягнувши промислово-масового рівня, додає на столичні вулиці нахабні борди з рекламою «сірої послуги» та інші інет-СММи.
Навколо цієї індустрії поступово формується торгово-рекламна мережа, обслуговувальний персонал і, звісно, потужна управлінська структура. З дуже солідних і авторитетних людей.
У якийсь момент сіра ще вчора «індустрія» не хоче вже бути суто тіньовою і залежати від виплати неформальних хабарних платежів першому зустрічному перевіряльнику. Індустрія хоче легалізуватися. При цьому вона має величезну соціальну базу (власників авто), потужних транзитно-контрабандних лобістів, а також чималі кошти на організацію протестів і рекламних кампаній.
Усе це, зрозуміло, стосується не лише ринку авторозмитнення. Зараз у нас багато подібних «кримінальних індустрій», які затишно живуть поза державою і мають впливових смотрящих у ранзі міністрів.
Кримінальна «індустрія» з вирубки та експорту лісу-кругляка. Янтарна індустрія. Фармацевтична сіра індустрія. Тощо.
При відомому міністерстві взагалі створено унікальний «бізнес» із масового відбирання навіть не земельних паїв, а готових врожаїв.
А Київрада, наприклад, із нуля побудувала собі надприбутковий «бізнес» – хлопці штампують дозволи на створення скверів там, де потенційно вже тривають переговори про забудову. І в такий спосіб отримують блискучу можливість осмислено «доїти» забудовника. Разом з обуреними місцевими жителями. Самі забудовники, зрозуміло, теж не безкоштовно отримують дозволи будувати де завгодно.
У нас нині явно проходить чемпіонат з вигадування подібних індустрій. Держава ж байдуже хихикає і збирає хабарі. До певного рівня розвитку анклаву.
Але в якийсь момент вона втрачає можливість вирішити проблему, і тоді починається найголовніше: вихід із тіні, перекриття вулиць, шантаж самої держави. І поступово держава відповзає вбік – вона ж не буде сама з собою воювати, будучи частиною кримінальних бізнесів.
Утім, вона вміє добре імітувати вирішення проблем. Достатньо покричати патріотичних гасел, провести антиконтрабандну нараду і широко розрекламувати нову суперреформу через завзятих мережевих ботів. Ну, або відвернути увагу черговим кумиром.
Михайло Подоляк, політтехнолог