Токсичний російський газ та смачні «сірі гроші»
Підсумовуючи. НЗ-шного двотижневого газу на випадок кризи в сховищах не виявилося. Швидко купили з націнкою в 320% газ в сусідів. Сильно налякали обивателя. Виписали собі круті премії. Усе як завжди.
Значко цікавіше дещо інше. Зрозуміло, що необхідно просувати «національний інтерес» і що це наріжний камінь зовнішньоекономічної діяльності. Але не зрозумілий примітивізм операційного директора «Нафтогазу» Юрія Вітренка, який робить дурні заяви: «Газпром» себе дискредитував. Україна показала себе належним постачальником, а головне тепер завдання для всіх – не допустити будівництво Північного потоку-2». Тобто наш операціоніст не говорить про порушення міжнародних договорів та втрати у цифрах для європейських ринків; про неналежне виконання транзитного контракту; взагалі про контракти, яких нібито немає. Замість цього він говорить про комерційну суперечку і про бажання вбити інтереси контрагента. А також про небажання втрачати з «ворога» чистий транзитний дохід в $ 2-3 млрд щорічних.
У чому дурість? Перше: ніколи і ні за яких обставин не можна говорити в такій ситуації про комерційну небажаність чужого проекту. Захід це сприйняв саме як «господарську суперечку». Друге: де детальні матвикладки про наслідки порушення договору, в тому числі перед європейцями? Третє: де виразна розповідь для внутрішнього споживача про виявлену газову залежність від РФ? Четверте: що зараз говорять громадській думці в тій же Європі? Адже очевидно, що сировинні партнери РФ розкручують саме «комерційно-конкурентну» причину нинішнього конфлікту.
Зрозуміло, «Газпром» вибрав дурне емоційне рішення (хлопці явно полетіли в далечінь) і воно могло вдарити по їхньому інтересу. Однак обрана нами модель захисту/атаки теж надзвичайно безглузда. За великим рахунком, ні Вітренко, ні навіть Коболєв не повинні коментувати такі теми – занадто поверхневі хлопчики. Питання, що стосуються міждержавних криз, особливо якщо сюди втягнутий конкретний європейський інтерес, повинні коментувати тільки державні топи.
Найважливіше, що необхідно було зробити в перші 24 години: повинна бути зведена таблиця з деталізацією юридичних порушень і фактичних збитків для всіх; пакет спільних орг- і медійних дій України з європейськими партнерами і пояснити – чому треба. І, нарешті, ключовим позитивом нинішньої газпромівської «ініціативи щодо розриву» могло стати обов’язкове юридичне рішення, що відтепер європейці самі купують газ на східному кордоні України. Наступний транзит і його оплата – їхня справа. Те, від чого завжди категорично публічно відмовлялася РФ. І те, від чого категорично неформально завжди відмовлялися наші. Маючи блискучу ситуативну кризу, ми знову не скористалися нею для початку масштабної трансформації токсичних енерговідносин з Росією. Чому? Тому що на кону занадто багато смачних «сірих грошей».
Михайло Подоляк, блогер