Про цинізм «Газпрому» та українського «ТОП-індика»
Байдужий Стокгольмський арбітраж надер, вибачте, один фізіологічний отвір ВАТ «Газпром» і виніс позитивне двохмільярдне рішення на користь НАК «Нафтогазу». Такий собі подарунковий сертифікат. Буквально відразу, навіть не особливо вникаючи в суть, деталі та обґрунтування, починається наше класичне марнолюбне шоу. Усі без винятку «великі політики» (читай – політики із шансами на місце нового Папи) обов’язково виходять з фантастичними прес-релізами про свої заслуги в «перемозі». «Якби я не сходив/не сходила в те Задзеркалля, нам би нічого не впало»). Сам Коболєв надувається до велетенських розмірів, а парочка його кишенькових pr-лизунчиків тут же запитує нас з особливою уїдливістю: «хіба даремно ми дивачку мільйончик гривневих щомісячної зарплати платимо?». І кульмінаційне – обов’язкова невелика TV-нарада у президента, на якій багато і пафосно йдеться про епохальну перемогу.
Минає рівно два дні й «Газпром», ця обитель і зосередження мерзосвітної життєвої філософії, банально закручує вентиль. Питання, звичайно, занадто дурне і тим не менше: а хіба не можна було хоч на пів відсотка своїх понтів передбачити, що «Газпром» обере саме цю цинічну модель поведінки? І що слідом за цим у нас виникнуть обов’язкові ситуативні кризи?
Навіщо Кремль дістав із нафталіну ЯнуковичаЩо завжди робить розумний антикризовик? Перш за все, він не базікає про успіхи, вирішивши тільки частину рівняння. Він не надувається провінційної пихою. Він точно заздалегідь оцінює ризики і точно бере за основу майбутнього найнегативніший сценарій розвитку ситуації, ідеально знаючи «суче нутро» свого контрагента. Після – він спокійно запускає альтернативні варіанти вирішення. Запаси, інші місця ситуаційних покупок. Якщо антикризовик з якихось причин не підготував альтернативні продуктові канали, він банально тягне сам судовий спір. До теплої пори. Під різними приводами. Коротше, він антикризовик, а не базікаюча істота.
Що робить класичний український «ТОП-індик» в кризовій ситуації? Для початку він радіє ситуативному плюсу як перемозі при Ватерлоо. Якщо встигає, то вішає собі медалей і премій сім мішків гречаної вовни. Потім робить здивовані очі, що мерзенний контрагент його «кинув». Після пропонує обивателю, і так очманілому від бюджетного забезпечення для цього талановитого хлопчини, затягнути пояси. Весь його антикризовий план впирається в традиційне: закрити всі навчальні заклади на кілька днів, повернути тепловиків на мазут (дуже дешевий!) і попросити співгромадян загвинтити вентилі в своїх будинках. Країна справді має навчитися дбайливіше споживати газ. Але які ж все-таки огидні ті, хто ситуативну «порошинку +» роздуває до колоди, а потім тихенько ховає свою пухнасту вгодовану мордочку за класичним «я не я!». Втім, про що це ми?
Михайло Подоляк, блогер