Косівський сценарій для Донбасу: як Європа дружитиме з Росією

10 років тому, 17 лютого 2008 року, парламент Косова оголосив свій край незалежною державою.

Сьогодні в середовищі експертів-міжнародників прийнято вважати цей прецедент “зеленим сигналом” світлофора світової політики для початку агресивних дій Росії щодо Грузії та України.

Дійсно, влітку 2010 року Міжнародний суд ООН сформулював у своєму консультативному висновку, що ухвалення декларації про проголошення незалежності Косова від Сербії не суперечить міжнародному праву.

Тобто допустив можливість подвійних стандартів і необов’язковість рішень Ради безпеки ООН. Вже в березні 2014 року Володимир Путін повернув бумерангом цей же аргумент світовій спільноті, коли провів паралелі між анексією Криму та прецедентом відділення Косова від Сербії.

Ці ж російські паралелі зараз проглядаються і по відношенню до окупованої території українського Донбасу. А від української сторони у відповідь – лише патетичне розмахування прапором Євросоюзу на Мюнхенській конференції з безпеки.

Перед напівпорожнім залом як символом втрати інтересу до слабкої, злодійкуватої та безініціативної української влади. Тому що нічого конструктивного Україна запропонувати Євросоюзу не може. І відверто демонструє: не знає, що робити з Донбасом, а тим більше з Кримом.

Будь-які порівняння кульгають, тим більше якщо мова йде про порівняння у міжнародній конфліктології. Але саме аналізуючи досвід вирішення інших конфліктів – чи його відсутність – можна окреслити можливі варіанти майбутнього, яке й на нас очікує.

Отже, чи можливо в принципі порівняння косовського сценарію та Донбасу? Упевнений, що за активної роботи Києва з відновлення нашого суверенітету – немає. Адже неконтрольовані території на Донбасі нічим особливо від контрольованих не відрізняються, на відміну від сербських і албанських територій в Косові та Метохії. Ті ж мова, релігія, та й менталітет той самий…

Активна дипломатія і позитивний порядок денний для мешканців неконтрольованих територій дозволять за короткий період часу відновити суверенітет і територіальну цілісність на сході країни. Але це за умови бажання, політичної волі й активних дій України. А якщо їх не буде, і Україна далі буде бездіяльною? Тим більше, що й Росія теж не дуже прагне “приєднувати” ці території. Що робитиме Європа?

Святе місце пустим не буває. Європа дійсно дуже хоче припинити конфлікт на Донбасі та перейти до business as usual з Росією. Яка за більшістю економічних параметрів набагато привабливіша для ЄС, ніж Україна.

Тому, якщо Україна не зробить швидких кроків до поліпшення ситуації в економіці та системі влади – і якщо миротворці дійсно зайдуть на територію ОРДЛО і зможуть там навести лад – то я не виключаю парадоксального для нас сценарію розвитку ситуації.

Отримавши через оонівську міжнародну адміністрацію таку можливість, Євросоюз може безпосередньо почати інвестувати в зруйнований регіон, спрямує туди весь свій економічний та інституційний потенціал і зробить Донбас своєрідним “економічним дивом” для України.

Донбас може стати тим регіоном, який пройде шляхом наближення й економічних зв’язків з Євросоюзом набагато швидше, ніж обтяжена корупцією і сановними “європрапоромахателями” інша частина України.

За умови встановлення миру на території ОРДЛО, для такого розвитку подій європейцям необхідні лише підтримка прав європейських інвесторів на території Донбасу та, власне, відкриття прямих каналів інвестування в цей регіон. І перше, і друге точно зможе забезпечити міжнародна тимчасова адміністрація, яка спиратиметься на “багнети” миротворчого контингенту.

Контури плану фінансової допомоги Донбасу Європа вже давно змалювала, підрахувала і дійшла висновку, що сума – цілком підйомна. 4-5 мільярдів євро на рік – сума, яку міжнародні донори виділили свого часу маленькій Грузії. Зараз в Брюсселі говорять про таку ж суму – тільки протягом декількох років.

З точки зору практичних європейців, втомлених від бездіяльності та брехні українських “керманичів”, фатальне для України рішення може виявитися простим: навіщо нескінченно допомагати корумпованій Україні, витрачати величезні кошти “в нікуди”, якщо можна зробити Донбас компактним пілотним проектом зі зрозумілим планом відродження економіки, з перспективою гарантій інвестицій, і тим самим розв’язати собі руки в торгівлі з Росією?

І тоді не Донбас буде тягнутися до євроінтегрованої України, а Україна побачить на Донбасі, як можна ефективно використовувати міжнародну допомогу та відновити навіть такий зруйнований як зараз регіон.

Україну, на мій погляд, від такого європейського “перпендикуляра” відділяє поки що та, хоч вже і нечисленна, аудиторія, яка на Мюнхенській конференції з безпеки все ж прийшла послухати нашого Гаранта.

Але, якщо українська влада не змінить свого ставлення до народу і держави, то за кілька років наступний Президент України ризикує розмахувати європейським прапором перед порожнім залом.

Європа не буде нескінченно чекати змін, що ніяк не відбудуться. Якщо виникне можливість для реформ – у підконтрольному миротворцям регіоні – то вони там їх дійсно проведуть. Фантастика? Подивіться на Косово. Під контролем миротворців і євробюрократів цей регіон усього за кілька років кардинально змінився – і в ЄС вже всерйоз говорять про вступ Косова, як і Сербії, в Євросоюз.

Висновок один – або ми швидко змінимо нашу країну та станемо привабливі для тих, хто сьогодні живе і в Криму, і на Донбасі, або їхні погляди будуть спрямовані в інший бік. І не обов’язково в бік Москви. Часу залишилося небагато.

Андрій Ніколаєнко, дипломат, лідер партії “Основа”