Аваківське червоне сухе

Все це трохи дивно, але навіть перебуваючи на яхті, яка втратила вітрила і двигуни, хлопці явно вибрали шлях самопожирання. Або, якщо хочете, обвалення. Публічно і безцеремонно ламають і без того крихкі основи власної влади. Зрозуміло, що «Народний фронт» (як партія минулих надій і нинішніх електоральних нулів) занадто зухвала. Пред’являючи занадто завищені і невмотивовані вимоги щодо розподілу тіньової жратви.

Зрозуміло також, що насичене ненавистю і розчаруванням суспільство вимагає якихось прізвищ, які можна показово пришпилити на стовп ганьби. Хочеться терміново спустити пар, виливши гнів на конкретних особин.

Проте, атака на аваківського сина – незалежно від лірики прихильників або супротивників цього дійства – це найдосконаліше порушення фундаментальних неписаних правил. Кричуще нехтування ключового табу – сім’я в будь-якому випадку поза грою. Саме це – порушення табу – і призведе всіх нинішніх віпів до підсумкових особистих трагедій.

Червоні лінії ніхто НЕ відміняв. І йдеться не стільки про нас-нинішній хаос, скільки про важливість дотримання хоча б якихось правил.

В цілому ж, зрозуміло, очевидно, що нинішня подвійність влади нікого не влаштовує. Наші воліють монополії. Може бути тільки один Папа. І ніхто не може ставити під сумніви вердикт Папи. Аваков же, крім відмови від гри в папа-монополію, демонстративно відмовляється і від виконання делікатних силових розпоряджень. Занадто самостійний. Але ж є ще й Яценюк, який, маючи абсолютно нікчемний особистий бекграунд і приголомшливу менеджерську неефективність, проте активно човникує по посольствами-країнами і переконує всіх у необхідності провести політреформу.

Петра Олексійовича це дратує. Виправдано дратує, треба сказати. Адже тут проблема в чому? Те, що вимагає монополії – а наша влада побудована саме на монополії «царя» – не може адекватно існувати за шизофренії. Завжди будуть спокуси скривджених заходити у «другий під’їзд», платити і вимагати захисту. А хіба психотип ПО дозволить йому терпіти таке принизливе і «несправедливе»?

Питання за підсумком усього одне. «А куди ви взагалі хочете забігти?» Ясно, що до адміністративної монополії. Але хіба в Україні монополія гарантує стабільність і тривалість особистого всесилля? У будь-якому випадку, в наявності постійні взаємні компроматні атаки двох партій влади, які періодично виливаються у цілком собі конкретні кримінальні ексцеси. Отже, рано чи пізно партнери перетворяться на самих оскаженілих публічних ворогів. За великим рахунком, навіть робити нікому вже нічого не треба. Просто спостерігаємо за третім актом Тригрошової опери.

Втім, є і ще дещо. Навіть пряма атака на членів сім’ї не активувала опцію «захист» у Арсена Борисовича. Що це означає? Все і нічого. Перефразую. Все завжди трошки не так, як ти думаєш. Мало лояльних і мало варіантів. А опонент обов’язково цинічніший і хитріший.

Михайло Подоляк, політтехнолог