Каталонське червоне для Києва

Підсумовуючи. Саму «каталонську подію» аналізувати немає потреби. Суєта тільки починається. А ось позначити, як воно торкнеться нашого завтра, треба. Тому що вчора звичний світ остаточно змінився. Відтепер – лише хардкор.

Остаточно стало ясно, що саме «подія» більше не має ніякого значення. Реальність неважлива. Що ми там говорили про медійну гібридність? Так ось, відтепер навіть в глобальному важлива тільки інфраструктура просування повідомлення. І хто перший ними заб’є всі ключові канали. І як голосно, таблоїдно, резонансно це зробить. І скільки в промо цих повідомлень буде залучено авторитетних ЗМІ, мережевих ботів, лідерів громадської. А залучатися будуть всі і легко – «war-бюджети» на медійку нині обчислюються мільярдами. Знайоме? Звичайно.

Весь цей кордебалет росіяни запустили ще багато років тому – на тлі грузинської військової кампанії. Євросвіт же тільки починає їсти це в найпотворнішій формі. А тому і йдуть феєричні заяви про 90-% волевиявленні і відразу за цим – про формальний початок процедури виходу. І прірва буде тільки розширюватися. Все – як у нас (згоден, у нас гірше через агресивного сусіда). З двох причин. Завжди і скрізь є ті, хто хоче перетворитися з «останнього мийника в місті» на першого візира на селі і стати феодалом на особистій території. Це саме те, про що свого часу не подумали вчорашні феодали Донецької та Луганської. А надто швидкі комунікації дозволяють залучити до дискусії мільйони і створити критичний тиск тут і зараз. Тобто професійно організувати саме те, до речі, що при всіх понтах-ресурсах так і не вийшло у спеціалізованих груп нашої АП і навіть спецміністерства Стеця.

Звідси висновок: незважаючи на реальну війну і тривале перебування в гібридному інформпротистоянні, ми так і не створили ефективну глобальну інфраструктуру для своїх повідомлень. Нас банально немає. Ми не здатні грати в сучасні ігри. І навіть просити красиво не вміємо. Крапка.

Знову ж начебто і ми, і Європа все це проходили під час «кримської злодійський весни»? Виявилося – ніяких висновків. Вся Європа повниться тими самими «корисними ідіотами». Так чи інакше, з 1 жовтня для нас різко зросли ризики. Вікно наших можливостей на глобальну підтримку після Каталонії остаточно закривається. Ми – з російськими фейковими референдумами – більше не унікальні. Парад суверенітетів, який буде розтікатися в тій чи іншій формі всією Європою, різко змінює карту пріоритетів. І змінює, на жаль, роль Росії. Вона знову – всього лише гравець за шахівницею, який трохи агресивніший за інших. Як працювати-но далі будемо? Продовжимо щоки надувати?

Так ось, побудувати пасторальний такий провінційний затишний світ, де можна жирно підкрадати і по-хазяйськи дерти співгромадян, не вийде. Тому що співгромадяни тут вміють злитися, а залишитися наодинці з гібридними ru-партнерами з транскордонної торгівлі – нерозумно. Вони молодших завжди їдять.

Михайло Подоляк, політтехнолог