Народ чекає світлої надії, миру та свободи
Мріє, не зрадь!
Леся Українка.
У природі часто трапляється, коли грозові хмари, зіткнувшись, розряджаються та посилюються. Так і грозові нещастя з усіх боків обрушуються на Україну та наших громадян.
Те, що відбувається в країні тривожно, сумно, страшно, трагічно, і це триває вже багато років. Страх та приниження українського народу зростає в країні з кожним днем. Війна продовжується, і ще не скоро ми почуємо про мир. Без прозріння ми не маємо майбутнього. Та роль, яку відводив президент у своїх програмних виступах, залишилася «незіграною» – «рояль» підвела. Господи! Пробач цих безглуздих політиків, які не розуміють, у якому емоційному стані живе їхній народ, вигадуючи жорстокі закони, тарифи, штрафи. Все це паралізує людей, вони думають лише про те, як вижити, побоюються за сьогоднішній день і очікують на найгірше завтра.
Деякі політики, політики війни постійно твердять: Це війна і ми повинні воювати до кінця. До якого кінця? Закінчення війни – це завжди, на жаль, перемога. А влада тим часом, прикриваючись війною, не виконує своїх зобов'язань, демократія слабка, хитка. Влада паралізована – депутати «шістки» займаються собою. Чи можливо у такій ситуації проводити вибори? Нам кажуть «не можна». А наживатись на війні можна?
Для об'єднання країни потрібний мир, свобода та соціальна справедливість. Так, це важко, потрібні неординарні рішення, треба говорити людям правду, приймати життєво важливі рішення у соціальній сфері, навіть під час війни. Щоправда об'єднує народ, спрямовує його до розвитку, справедливості.
І наша надія на нове молоде покоління: влаштувати так, щоб усе було новим, щоб брехливе, брудне, нудне, потворне наше життя, стало справедливим, чистим, світлим і благословенним. Знайти правильний шлях розвитку.
Ряд політиків, журналістів, дипломатів пропонують для успішного розвитку країни шлях Швейцарії. У цій країні живуть різні етнічні групи, громадяни розмовляють чотирма державними мовами. Усі спеціальні питання та проблеми вирішують самі швейцарці на референдумах країни, кантону чи муніципалітеті. Кожен із 26 кантонів має свої конституції, які не суперечать загальнонаціональним. Усі вони конкурують між собою за найкращі умови життя людей.
Вірю, що країна, український народ мають надію на мир, свободу, незалежність. Надія – це впевненість, яка ґрунтується на твердженні, що сьогодні краще, ніж учора, а завтра буде краще, ніж сьогодні.
Що жде тебе, народе?
Куди тобі брести?
Ліна Костенко.
Журналіст Павло Іллюша