Україна потрапила у московську пастку
У ніч проти понеділка, 27 липня, о 00:01 на лінії розмежування на Донбасі розпочався режим повного та всеосяжного припинення вогню. Про це 22 липня домовилися представники Тристоронньої контактної групи.
Плюс перемир'я – зменшення кількості обстрілів та загиблих з боку як цивільного населення, так і військовослужбовців ЗСУ. Мінус – реалізація московського сценарію. Бо саме Москві вигідне виконання першого пункту Мінських домовленостей – припинення вогневого протистояння. Для чого це потрібно? Росія апелює до країн Заходу щодо своєї договороспроможності. Хоче скасування чи послаблення економічних санкцій. РФ показує, що може контролювати так звані народні республіки. А Україну звинувачує у затягуванні "Мінська". Лавров і Пєсков говорять, що Київ не виконує взяті на себе зобов'язання щодо ратифікації "формули Штайнмаєра" (проведення місцевих виборів під наглядом ОБСЄ, надання особливого статусу окремим територіям Донбасу без українського контролю над кордоном із Росією).
Ми потрапили у московську пастку. Коли Кремлю потрібно, він загострює ситуацію на лінії розмежування, щоб натиснути на Україну. Наприклад, 19 січня, в районі проведення операції Об'єднаних сил було зафіксовано два порушення режиму припинення вогню. Тому перемир'я як палиця на два кінці.
Погано, що українська влада не пропонує власного бачення розвитку подій. Хоч би якийсь план "Б", що свідчив про наявність українського сценарію припинення протистояння. Його немає. Ми повторюємо, що виконуємо Мінські домовленості. В той час, наражаємося на критику Європи. Вже не Росія, а Франція заявляє, що немає компромісів щодо реалізації "формули Штайнмаєра", яка закріплена не в Мінських, а в Нормандських домовленостях, які підписав рік тому у Парижі президент Володимир Зеленський. Подібними кроками ми самі даємо можливість Росії запхати нас в економічні і політичні пастки.
Ні Франція, ні Німеччина не підуть на визнання самого факту виборів під дулами російських автоматів
Треба наполягати, що Мінські домовленості недійсні. Їх укладали під зовнішнім примусом. Тривала Дебальцевська операція. А будь-який міжнародний документ, укладений під зовнішнім примусом, є недійсним. Нам треба апелювати до того, що Україна виконуватиме взяті на себе зобов'язання в "нормандському форматі". Де є підписи України, країн гарантів і Російської Федерації. Натомість немає згадок про ОРДЛО – в цьому позитив. А далі можемо нівелювати на перемовному майданчику негативні елементи у вигляді "формули Штайнмаєра" та все інше. Бо, за великим рахунком, реалізація цієї "формули" можлива лише за умов проведення виборів під егідою ОБСЄ. І відповідності цих виборів пунктам Гаазької конвенції. Там досить складна ситуація, яка дозволяє Україні навпаки створити дипломатичну пастку саме Російській Федерації. Бо ні Франція, ні Німеччина не підуть на визнання самого факту виборів під дулами російських автоматів. Це те, на чому потрібно наполягати Україні.
Але щоб це зробити, владі потрібна політична воля.
Автор: Дмитро Снєгирьов, історик, співголова Громадської ініціативи "Права Справа", спеціально для Politeka