Катерина Одарченко: кордон для заробітчан, які є найбільшим інвестором України

На кордонах України в останній час зосереджують тисячі громадян, які намагаються додому, щоб уникнути піку загострення пандемії коронавірусу в інших країнах, зокрема Євросоюзу. Нагадаю, що більшість українців поїхали за кордон на заробітки не через хороше життя, чи бажання «випити каву у Відні».

Масштабна трудова міграція 6-8 млн громадян України – це результат відсутності державної політики економічного протекціонізму та створення нових робочих місць. Поступово відбувається деградація сільських територій за відсутності надходження достатніх коштів до їх бюджетів. Це результат політики «продамося» РФ чи Заходу та станемо державою з розпродажу сировини і ресурсів. Думаю, що ці причини проведення такої політики на державному рівні відомі. Результат такої політики – важка праця громадян за кордоном, часто напівлегальна, розділені сім‘ї, активна участь українців у розвитку економік зарубіжних країн.

Але саме заробітчани є одним з найбільших інвесторів – в 2019 році вона надіслали до України валюту в еквіваленті 12 млрд доларів США. Найбільше коштів в країну вкладають не олігархи або міжнародний бізнес (який також активно виводить прибутки з України з мінімальним оподаткуванням), а заробітчани. Ці люди тримають країну «на плаву», саме вони, а не чиновники Мінфіну і НБУ або функціонери МВФ вберегли Україну від дефолту у 2019 і в попередні роки.

Що відбувається зараз на кордоні? Дизфункція влади глобального орівня. Між мріями та красивими тезисами Президента України та реальністю пролягає глибока прірва. Я думаю, що мало хто вірить в офіційну статистику щодо поширення вірусу в країні (вірити можна лише статистиці Путіна та Лукашкнка), але точно не правильно просто «закрити кордон» для власних громадян.

Точно не правильно порушувати права людини та громадянина (а саме це відбувається на кордоні), гарантовані Конституцією України. На час надзвичайної ситуації такі обмеження можуть бути розглянути і ухвалені лише Конституційним судом. Вилетіти літаком в Україну – будь-ласка, якщо маєш кошти заплатити за авіаквиток. Але перейти кордон пішки – ціла трагедія та ночі, проведені на вулиці. Агов, чим таке ставлення до людей відрізняється від нелюдяного ставлення під час трагічних війн ХХ століття? Люди приїхали додому, вони привезли кошти в економіку, вони хочуть побачити дітей. Як їх зустрічає рідна держава?

Хочемо безпеки для всіх – звісно. Є розмови про наявність мільйонів тестів та повна готовність для подолання коронавірусу – будь ласка, інші країни теж тестують громадян та мають заходи з безпеки при в’їзді за державний кошт. Країни з розвинутими економіками контролюють дотримання домашнього карантину за допомогою телефонів. Якщо це надто сучасно, то тестування є цілком зарозумілою процедурою, що можлива для організації.

Чи будуть українські громадяни, які повертаються додому в таких умовах, лояльні до української влади? Чи віритимуть вони в перспективу країни, чи згодом знову докладуть всі зусилля для того, щоб поїхати на заробітки і надсилати вільноконвертовану валюту, яку не може заробити економіка країни? Це – риторичне запитання.

Так, це не ті красиві фото і репортажі про те, як президентський літак «рятує десятки людей», це красиво і захоплююче, як серіал. Але проблему необхідно вирішувати для десятків і сотень тисяч людей, які шукають гідну роботу за кордоном. Проблему розвитку конкурентоспроможної економіки зможуть вирішити лише фахівці, яких необхідно залучати до влади. Не бійтеся їхньої конкуренції, адже економічні і соціальні проблеми в країні – це не серіал, і вирішувати ці проблеми повинні не продюсери, а економісти, промисловці і аграрії.

Одарченко Катерина - політтехнолог, президент Institute for democracy and development "PolitA"