Юрій Ванетик розповів, чому план Трампа-Рубіо може стати реальним кроком до закінчення війни в Україні

У міжнародній політиці рідко з'являються документи, які одночасно викликають суперечки та роздратування, але все ж таки залишаються єдиним реалістичним шляхом вперед.

Саме таким виглядає 28-пунктний план адміністрації Дональда Трампа, який публічно підтримав наш держсекретар Марко Рубіо. Це не елегантна дипломатія та не ідеалістична формула справедливості. Це архітектура жорсткого світу. Того світу, який запобігає подальшій руйнації, але не обіцяє морального задоволення.

План ґрунтується на цинічно-прагматичній логіці: Україна робить болючі поступки у питаннях територій та військового статусу, а натомість отримує те, чого в неї, по суті, ніколи не було: юридично оформлені, багатосторонні та підкріплені силою гарантії безпеки. США та ключові європейські країни зобов'язуються реагувати на можливу нову агресію Росії так, як НАТО реагувало б на удар по союзнику, хай Україна і залишається формально нейтральною. Пакет доповнюється доступом до ринків ЄС, масштабною програмою відновлення та використанням заморожених російських активів.

Зі свого боку москва отримує можливість зафіксувати свої територіальні придбання та частково повернутися до глобальної економіки (але лише за умови дотримання всіх пунктів угоди та готовності жити під режимом зовнішнього моніторингу). Європа виграє перепочинок від затяжного конфлікту, який роками підточує її політику, енергетику та внутрішню стійкість.

Для Києва головне питання плану – не мораль, а математика війни. Будь-яка спроба повернути всі окуповані території в найближчому майбутньому вимагатиме значних людських і матеріальних ресурсів, які країна вже не має. І при цьому не гарантує остаточної безпеки.

Трамп-Рубіо пропонують не ідеальний, але єдиний на сьогодні механізм, який хоч якось вирішує проблему безпеки. Вперше з'являється модель, де порушення угоди автоматично призводить до посилення санкцій проти росії, а не чергового циклу порожніх дипломатичних попереджень. Гарантії оформляються над вигляді красивих формул, а вигляді договору з конкретними тригерами і зобов'язаннями. Це не відновлення повної суверенності України, але це – спроба збудувати її захист на реальних механізмах, а не лише на очікуваннях підтримки.

Для кремля привабливість угоди очевидна. Воно дозволяє заявити про «перемогу», зберегти контроль над захопленими територіями, показати Заходу готовність до прагматизму і водночас домогтися часткового зняття обмежень. Але план також містить жорсткі елементи, які російські силовики навряд чи зустрінуть із захопленням. Йдеться про моніторинг, умови щодо санкцій, заборону на подальші наступальні дії.

Перед путіним постає завдання продати угоду як стратегічний виграш, приховавши реальну ціну, зокрема, втрату простору для майбутньої агресії та залежність від міжнародних механізмів контролю.

Європейський розрахунок теж дуже простий. Затяжна війна загрожує економіці Європи та політичній стабільності. Але всередині ЄС розкол очевидний. Східноєвропейські країни вбачають у плані легітимацію сили, західноєвропейські – єдиний спосіб стабілізувати континент. Саме тому архітектура плану робить Європу не спостерігачем, а повноцінним учасником, відповідальним за гарантії та реконструкцію.

Критики називають ініціативу Трампа-Рубіо «умиротворенням». Проте, історичні аналогії тут менш прямолінійні. Мюнхенська угода була поступкою без гарантій. Цей план, навпаки, будується на ідеї примусового світу, за яким стоять штрафні механізми, політична координація і реальна військова сила.

Так, можна сперечатися про мораль. Можна сперечатися про те, наскільки справедливим є компроміс, у рамках якого агресор зберігає частину захопленої території. Але неможливо сперечатися з тим, що альтернативи виглядають або утопічно, або жахливо за своєю ціною.

Зрештою, питання не в тому, чи подобається цей план Україні, Росії чи Європі. Питання в іншому: чи готові вони визнати, що жорсткий світ, підкріплений санкціями, гарантіями та міжнародним наглядом, кращий за нескінченну війну без чіткого кінця.

Якщо хоча б одна сторона скаже «ні», то план залишиться у низці нереалізованих проектів. Якщо всі три скажуть «так», то це може стати початком закінчення найбільшого європейського конфлікту з часів 1945 року.

Жорсткий світ – не солодкий. Але іноді тільки він здатний зупинити кровопролиття.

Юрій ВАНЕТИК, адвокат, політичний стратег, член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції West Support, старший науковий співробітник Claremont Institute (Каліфорнія, США)