Перепис населення: у пошуках «мертвих душ»

Правда, звідки всі ці мільйони взялись – ніхто не каже. Адже офіційний перепис населення ось уже більше 10 років ніхто у нашій країні не проводив.

Враховуючи маштабну трудову міграцію, кількість вимушених переселенців зі Сходу та Криму, загалом низький рівень та тривалість життя середньостатистичного українця можна припустити, що нас уже давно не 42 мільйони. Скільки саме? Це питання цікавить багатьох. Адже йдеться не лише про констатацію факту, а й про те, в якій реальності ми живемо і яку соціальну політику вибудовує держава.

«Мертві душі»

Зрозуміло, для того, аби планувати довгостроковий розвиток країни мусимо знати, скільки є трудового населення, пенсіонерів, дітей, молодих людей віком до 18 років тощо. Це базові величини, від яких варто відштовхуватись при формуванні видатків на соціальну сферу. І якщо говорити відверто – для формування реального, а не «надутого» держбюджету.

Не знаючи досконало реального стану справ в державі, опиняємось у парадоксальній ситуації – гроші платників податків йдуть не на підвищення соціальних стандартів, а на підживлення «мертвих душ». Тобто, витрачаються на пенсії та соціальну допомогу неіснуючим в реальному житті громадянам, але цілком «живим» – на чиновницьких папірцях.

Наявність таки «мертвих» душ є ідеальною черговою схемою державної машини. Адже розкрадати гроші з бюджету в найбільш хитромудрий спосіб – це практика, може, і дикунська для європейських друзів, але звична для українського політикуму.

Останній перепис населення в Україні проводили у 2001 році. При цьому, статистика, яку подають різні відомства, дуже часто суперечать одна одній. Зрозуміло, що при такій казуїстиці неможливо фахово спрогнозувати внутрішнє споживання, розрахувати ту ж соціальну допомогу, навантаження на інфраструктуру. Як і неможливо зрозуміти, який у нас трудовий потенціал.

Міграційний колапс

Українці масово виїжджають за кордон. Це не є новиною. І в останні роки хвиля міграції лише збільшилась. Хтось виїжджає на роботу, хтось – на навчання, або ж переїздить на постійне місце проживання за простори рідних берегів. Які б тут не були ключові  причини, але наслідки очевидні – Україна втрачає кожного року сотні тисяч людей, які є трудовими потенціалом. Які перспективи у такої держави? Не складно здогадатись – відсутність перспектив.

За офіційними даними російської статистичної служби, на початку 2016 року в РФ перебувало до 2,5 млн жителів України. З них – 1,36 млн залишилось на постійне місце проживнаня.

В Білорусі проживає більше 160 тис українців. В сусідній Польщі впродовж 2015-2016 р нашим співвітчизникам видали понад 2 млн дозволів на роботу.

Крім того, є ще сотні тисяч заробітчан в Іспанії, Португалії, Італії, Канаді, США тощо. За оцінками міжнародних організацій, на європейських просторах перебуває понад 1,7 млн українців.

Тобто нині неможливо точно визначити, яка кількість трудового населення залишилась в країні та скільки на неї припадає пенсіонерів та дітей. При цьому, гроші з держбюджету продовжують надходити на тих, кого, ймовірно, і в помині немає в Україні. Така гра  «в авось» якось не зовсім виписується в європейську стратегію України, про яку нам постійно розповідають урядовці.

Дорогою ціною

За словами віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка, перепис  населення обійдеться державі в один мільярд гривень. Це, за його словами, неосяжна сума для українського бюджету.

Проте, враховуючи, що тільки на виплати пенсій держава витрачає в місяць приблизно 22 млрд грн, то виникає питання – невже на тлі цієї суми 1 млрд грн дійсно є смертельно небезпечним для нашої економіки? Адже, можна припустити, якщо перепис населення «знайде» хоч частину «мертвих душ», то економія бюджетних коштів в рази перевищить усі затрати.

Можна, звісно, будувати конспірологічні теорії, чому влада не хоче проводити перепис населення, але поки що усе зводиться до банального замовчування проблеми та збереження чинного стану справ в соціальні сфері.

Якщо ж влада заявила про тотальну боротьбу з корупцією та тіньовими схемами, то було б не зле свої горе-обіцянки хоч інколи підтверджувати реальними діями в конкретній сфері.

За словами соціолога Андрія Єременка, перепис населення – це доволі складний в організаційному плані процес та витратний,  але дуже потрібний.

Такого роду демографічна інформація потрібна не лише соціологам, а й комерційним структурам – для розуміння просування своїх товарів та послуг. Для державних структур – це важливо з огляду на розрахунок соціальних витрат, яких у нас дуже багато.

Плюс варто хоча би приблизно уявляти, яка частина економіки у нас знаходиться в тіні. Тобто з’ясувати, скільки людей працездатного віку знаходиться в містах і де вони приписані. Порівнюючи ці дані, можна зрозуміти, скільки людей працює неофіційно. Такого роду дані потрібні, зокрема, для зміни податкового законодавства.

Крім того, жодна аналітична структура не може займатись якісним прогнозуванням без достовірних відомостей про грошову масу та кількість її споживачів.

Щодо «мертвих душ», то це доволі суперечливе питання. Адже гроші, які йдуть на пенсії та інші соціальні видатки, доволі складно вкрасти. Все це проходить за безготівковими розрахунками, через банки. Тобто якщо чиновники і беруть «відкати», то з переписом чи без ситуація суттєво не зміниться.

Важливо розуміти, що через відсутність перепису маємо помилкові економічні плани. Тому з «мертвими душами», які є, наприклад, серед переселенців (тобто не зрозуміло, де ці особи перебувають) махінацій дійсно може бути багато.

Загалом озвучена ціна перепису в один млрд грн є об’єктивною. Думаю, там навіть не закладена корупційна складова. Але навіть ці гроші треба десь взяти, відповідно – закласти їх в бюджет.

Романія Горбач