Телетайп: анексія історії

Між іншим, передісторія питання цілком зрозуміла. Але як же безглуздо до цього підходять ті, хто займається адмініструванням митних податків і зборів!

Україна, як відомо, давно є членом Світової організації торгівлі. Правила СОТ, з одного боку, всіляко сприяють вільній торгівлі та справедливому переміщенню товарів через кордони, відсутності подвійного оподаткування та решті. З іншого, перешкоджають продажу контрафактної продукції, а також спробам уникнути оподаткування, які призводять до нечесної конкуренції.

Хід думок наших податківців прозорий, немов порожній стакан.

Ось є магазини, що торгують, наприклад, електронікою у звичайному режимі: торговий зал, касові апарати, чеки, накладні, усе таке. Це господарство можна перевірити та зібрати податки – теоретично, звичайно. Бо на практиці часто за конкретну винагороду ці податки гранично занижуються, і держава отримує недогризки з митного столу. Але це до НАБУ, СБУ, ГПУ та інших охоронців.

Однак якщо українець через інтернет (влада якби могла – давно б його заборонила!) замовляє десь у Китаї якийсь гаджет, то отримує її поштою і взагалі оминає податкове мінне поле стороною.

І тут Кабмін негайно стає в позу кіношного митника Верещагіна і надувається, що йому «за державу прикро». Ага, за державу…

Ось як вчинили б розумні адміністратори? Або домовилися б із країнами, де розташовані ці інтернет-магазини, щоб там разом із вартістю покупки відразу брали відповідний податок і відправляли до України. Або те ж саме вирішили б із поштою в Україні, яка доставляє товар кінцевому покупцю. І все було б цивілізовано та тихо.

Так ні, треба оголосити про якусь заборону на ввезення товарів без зрозумілих для всіх способів вирішення проблеми!

І вони з таким іміджем затискачів народу ще мають намір виграти вибори? Хіба що в безпрограшну різдвяну лотерею.

А центр ваги значущих подій стрімко перемістився в геополітичну площину.

Чому Володимир Путін з усіх підігнутих ніг рвонув до Парижа на зустріч до Еммануеля Макрона? Думаю тому, що Путін все ж таки виріс у Пітері. І якась мікроскопічна частка якщо не совісності, то боязкості в ньому збереглася.

І коли він чітко відчуває, що дуже облажався, і всі це бачать та знають, то намагається якось загладити. Приїхати і удати, що він-то ні до чого, а все, що було, усі ось ці гидоти – це просто обман зору і політичні ігри, на кшталт хокею в піддавки, звичного російському самодержцю.

Після дворазового привітання з перемогою, яка не відбулася, двічі несудимого Віктора Януковича Путін поводився так само: приїжджав до президента Ющенка, намагався з ним про щось домовлятися, виконував якісь реверанси.

Але Макрон – не Ющенко. І президент Франції ніколи не розміняє спроби прямого втручання Росії у вибори на боці конкурента на якусь газову схему на кшталт «РосУкрЕнерго». Тому російські диверсанти інформаційної війни такими й були позначені Макроном прямо на прес-конференції – публічно і без зайвої дипломатії. Мабуть, уперше так прямо на такому високому рівні.

Фізіономія у Володимира Володимировича була така, ніби йому запропонували запити лимон оцтом. Він, розумієте, за свободу слова «Раша тудей» і «Супутника» вирішив на блакитному оці заступитися, а його опустили, як гея в Чечні.

На тій же прес-конференції Путін зробив спробу анексії української історії шляхом прописки в недоімперії київської княжни Анни. Постібалися з цього приводу гарно. Але відповіді на питання, як протистояти подібній нахабній практиці так і не пролунало.

Адже це не просто якесь перекручування фактів. Це продумана схема, яка є однією з важливих складових концепцій «руского міра», яка розроблена УПЦ МП і виправдовує спроби поневолення України з боку Росії. «Сакральний Херсонес», «російський князь Володимир», «руська княгиня Анна»… А там і потреба повернення у кремлівську обойму «матері міст руських».

Тому протистояти необхідно.

І найсильнішим ходом був би художній кінофільм, подібний до геніального чаплинського «Великого диктатора». А в ньому і пройтися по всьому – щодо втягування Росії в середньовіччя, мракобісся і перемогобісся, геополітичних амбіцій з голим задом, понтової агресивності та дрібного шахрайства на кшталт претендування на чужі досягнення. Але зробити це дійсно класно, щоб весь світ дивився та реготав. Диктаторів убиває саме сміх.

А зі значущих для України речей від Макрона ми почули ідею реанімації «нормандського формату». Ідея не нова, але від нових персонажів.

Відродження «нормандського формату» не має жодного сенсу, якщо не втягнути в нього США. Бо лише Штати мають потенціал примусити недоімперію до виконання взятих зобов’язань. А в разі невиконання тут і постачання летальної зброї, і персональні забійні санкції, і ще багато всяких «чудес у решеті».

Питання в тому, навіщо це Дональду Трампу?

Адже Трампу необхідна антиросійська історія успіху, щоб геть розвіяти залишки питань щодо впливу на нього Кремля. І всім абсолютно очевидно, що без реального припинення вогню питання примирення на Донбасі з ручного гальма не зняти. А припинення вогню можливе або за наявності «блакитних касок ООН», або за наявності серйозно озброєної поліцейської місії.

Зауважте, чомусь саме зараз про поліцейські місії раптом заговорив Леонід Кучма, який перебуває всередині інформаційного поля щодо Донбасу, до того ж нерідко ще глибше, ніж наша влада з Банкової. Адже зв’язки з міжнародними колами залишилися, і зв’язки міцні.

Так що на фронтах невдовзі може стати жарко – й на реальному, й на дипломатичному. І багато процесів у недалекому майбутньому повинні дійти до свого природного кінця. Чого багатьом в Україні від душі бажаю.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka

Фото: muz4in.net