Релігійні законопроекти: нацбезпека чи наступ на церкву

Читать на русском
порошенко_церковь

Один із законопроектів передбачає, що призначати митрополитів і єпископів такі релігійні організації зможуть лише за узгодженням з органами влади. Якщо ж представники конфесії співпрацюватимуть із релігійними центрами в державі-агресорі, влада матиме право взагалі заборонити їх на території України.

Іншій проект має на меті врегулювати належність особи до релігійної громади. Пропонує доповнити закон «Про свободу совісті та релігійні організації» терміном «самоідентифікація» та уточнити мінімальну кількість представників релігійної громади, згідно з рішенням яких можна змінити підпорядкованість храмів конфесіям. В УПЦ МП уже вбачають у цьому ризики рейдерського захоплення їхніх храмів.

Politeka дізналася, чи не суперечать законопроекти Конституції та чи правильно йти законодавчим шляхом у цьому питанні.

Сергій Рудик, член депутатської фракції «Блок Петра Порошенка»:

Питання полягає в тому, що в Україні мають бути особливі відносини з релігійними організаціями, керівні центри яких перебувають у країні-агресорі. Логіка тут є. Але важливо за гарними патріотичними гаслами не наробити дурниць і не створити прецедентів, які зазіхатимуть на свободу совісті та віросповідання. Зараз ідеальний варіант – утриматися від розгляду цих законопроектів. Коли ж вони зайдуть у сесійний зал, потрібно буде уважно розглянути кожну статтю.

Питання складне. Майбутнє Помісної української церкви полягає лише в об’єднанні церков. Не може перемогти одна гілка. На жаль, як бачимо, усі зусилля об’єднання УПЦ КП з УПЦ МП не знаходять остаточної підтримки.

Важливо вдуматися у глибину питання, яка організаційна модель будівництва церкви в Україні, а яка в Росії. Це ключове питання, а не те, на що звернули увагу автори законопроектів. В Україні церква будується від громади, яку створюють десятеро людей. Потім ця громада стає ініціатором будівництва храму. Також громада може прийняти рішення перейти з одного патріархату в інший. Це демократичний український варіант, який не подобається Москві. У Росії ж засновником будь-якої церкви є єпархія. Усі майнові й організаційно-правові питання там вирішують на рівні області. Цей принцип зараз хочуть перенести в Україну. Проблема в тому, що тоді громада, яка переосмислила й прийняла рішення більшістю парафіян перейти в інший патріархат чи в іншу парафію, цього права не матиме.

Будь-яка заборона породить альтернативну жорстку реакцію. Найкращий спосіб зменшити вплив Москви – будувати більше храмів Київського патріархату. Нині виникала ситуація, коли більше парафій залишаються Московського патріархату, а вірян більше Київського. Наприклад, у межах мого округу лише дев’ять храмів Київського патріархату, а Московського – більш як 30. Тому багато людей ходять до УПЦ МП, бо немає альтернативи. Тобто замість того, щоб виганяти одну з парафій із храмів, варто обирати іншу концепцію – будувати і підтримувати своє. Згодом воно витіснить усе неприродне, що на сьогодні є в Україні.

Євген Рибчинський, член депутатської групи «Воля народу»:

– Подібного закону не може бути. Держава і церква – дві різні речі. Церква має бути відділена від держави. Церкви можуть об’єднуватися, якщо хочуть. Це їхнє право, а не політична воля зверху, що «нумо швиденько об’єднаймося». Аби контролювати, хто керує церквами, є Служба безпеки та інші структури. Маємо такий інструмент, як закон. Якщо є священики, які допомагають сепаратистам, чим порушують закон, їх як громадян України потрібно запроторити до в’язниці, не озираючись на патріархат. Юридично УПЦ МП – українська структура. Де-факто, має великий вплив Москви. Але хіба в нас немає впливу Кремля на банки? До того ж посеред Києва розташований «Сбербанк Росии». Є речі, на які не звертають увагу, бо вони приносять гроші, а «русская» православна церква, напевно, не приносить, от вони і роблять демарш.

Потрібно правильно розставляти пріоритети. Усіх, хто у хресті, переконувати, що вони передусім українці, а потім вже віряни. Адже людина спочатку народжується, а потім приймає віру. У нашій же державі української пропаганди фактично немає. Усе роблять силоміць й ламають через коліно. Навіть Гітлер у Німеччині не забороняв церкву. Він просто поширив ідеологію, яка відвернула від неї мільйони людей. Пропаганда, агітація – це інструменти ідеології. На жаль, за 25 років незалежності ці інструменти досі не виробили в Україні.

Єгор Соболєв, заступник голови депутатської фракції «Об’єднання «Самопоміч»:

– Українська православна церква Московського патріархату, а саме її керівники – це найкращий, найуспішніший проект КДБ і ФСБ. До того ж найнебезпечніший, бо вони йдуть через голови людей, їхні серця, віру. Прикриваючись християнськими цінностями, утверджують в Україні «рускій мір» і підривають віру людей у свою державу, готовність її захищати, ідентифікацію себе як українців. Тому ці законопроекти підтримую.

Щодо розмов, що це нібито розколе суспільство – з таким же успіхом можна сказати, що захист українською армією лінії фронту та відбивання російської агресії теж розколює суспільство. Це підла підміна понять, чим часто послуговується «рускій мір». Ніхто в нашій країні ніколи не забороняв і не заборонятиме свободу віросповідань. Йдеться про те, що УПЦ МП – проект КДБ, ФСБ в Україні. Російський терорист Гіркін ще під час Євромайдану супроводжував делегацію РПЦ, яка привозила Дари волхвів до України і базувалася на території Києво-Печерської лаври. Це його власні свідчення. Багато операцій відбувалися й відбуваються під прикриттям людей у рясах, які насправді не представляють ні церкву, ні релігію, ні тим паче християнство, а ФСБ, КДБ та Володимира Путіна.

Законопроекти – це в жодному разі не заборона віросповідання. У них йдеться про те, що мають бути перевірені всі документи релігійних організацій, особливо якщо їхні керівники мають російські зв’язки. Це логічні дії держави, яка бореться за свою незалежність.

Ольга Головка


Телетайп: чи є життя після «нормандського формату»?

Телетайп: синопсис четвертого сезону прямоефірного серіалу «слуга народу»

Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати

Телетайп: наїстися політики до завороту мізків

Телетайп: теорія повітроплавання стосовно української політики

Телетайп: про володаря доль Володимира В’ятровича та кнопочку на тім’ячку

Телетайп: «колишніх» з їх схемами треба карати, а не наслідувати!

Телетайп: баланс між США і Китаєм – ключ до реального миру на Донбасі

Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Телетайп: індульгенція Зеленському, ренегат Порошенка і Портнов як професор юридичного свавілля

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка

Телетайп: слідом за ситуаційною кімнатою Порошенко може поцупити і київське ППО?

Телетайп: екіпаж яхти «біда» набраний і готовий до кругосвітньої регати?

Телетайп: президент Зеленський в приймах у олігархічної системи

9 травня: історія проти істерії

Ціна 9 травня – вічна військова травма

Парад цинізму: як день скорботи перетворили на свято

Телетайп: зв’язка «Порошенко-Путін» проти президента Зеленського?

Показати ще