Рік Луценка: гроші Януковича та справи, які зависли в повітрі

Він із блискавичною швидкістю посів це крісло. Адже президент підписав наказ про його призначення за лічені години після того, як ВР ухвалила необхідний законопроект. Він дозволив людині без юридичної освіти та десятирічного стажу роботи в галузі права обійняти посаду генпрокурора.

Тоді чимало депутатів з опозиції, і навіть дехто із провладних, обурювалися порушенням регламенту під час голосування.

Розмови розмовами, а президентський підпис поставив жирну крапку в цій історії і заткнув пельку усім обуреним. У принципі, це для українського законодавчого процесу не в новинку.

Історія з обранням Луценка – приклад того, як політична воля вирішує все. І навіть особа з освітою інженера електронної техніки може в одну мить стати генеральним прокурором України.

Politeka вирішила з’ясувати, чи з такою ж самою феноменальною швидкістю та завзятістю Луценко за час свого прокурорства виконував узяті на себе зобов’язання.

Юрині обіцянки

Уже з перших днів свого призначення Юрій Луценко назвав кілька ключових напрямків, які мали стати індикатором успішності його роботи на посаді.

Перш за все йшлось про покарання «злочинної влади», винних за вбивства на Майдані, люстрацію відомства та повернення виведених з України коштів Януковича та його оточення.

Крім того, пообіцяв Луценко і цілковиту аполітичність. Мовляв, не допустить, аби політика втручалась, або якось впливала на розслідування резонансних справ. З огляду на давню дружбу Луценка із президентом, про таку незалежність від великої політики складно говорити.

Однак подібні закиди генпрокурора особливо не зачіпають, адже він давно заявив, що на своїй посаді довго не затримається.

«Коли я отримав пропозицію від президента очолити ГПУ, то одразу сказав, що розглядаю цей термін як близько півтора року», – заявив він.

Що ж, з анонсованого терміну роботи минув рік. Так що можемо підбивати певні підсумки. Зокрема, чи встиг за цей час генпрокурор виконати левову частку своїх обіцянок.

Очищення ГПУ

Очищення відомства – перше, що обіцяв Луценко зробити на посаді генпрокурора. Про активізацію люстраційних процесів всередині ГПУ чимало говорилось. Але ми так і не побачили жодного резонансного звільнення чи розслідування, яке б показало очищення в дії.

Наприклад, варто згадати в цьому контексті військового прокурора Костянтина Кулика. Саме його детективи Антикорупційного бюро звинувачують у незаконному збагаченні.

Службове розслідування «встановило неетичну поведінку» Кулика. Проте суд відмовився відсторонювати його з посади. Так що він досі спокійно працює. Нещодавно, 14 квітня, навіть отримав нову посаду –  заступника начальника департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України. Водночас розслідування щодо нього ще триває.

Свого часу багато галасу зчинила історія з нібито викраденням і катуванням співробітників Антикорупційного бюро. Звинувачували у протиправних діях прокурора Дмитра Суса та ще двох його колег із департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки. Луценко пообіцяв розібратись і винних покарати.

У результаті Суса та його колег тимчасово відсторонили від роботи на час проведення службового розслідування. Перевірка закінчилася 19 жовтня 2016 року. Після цього Сус і його команда повернулися до роботи.

Можливо, резонансні звільнення і відбуваються, але про них чомусь у ГПУ мовчать.

Злочини проти Майдану

З часу Революції гідності минуло вже три роки. За цей період помінялось кілька генпрокурорів. Але ніхто з них так і не покарав винних за вбивства на Майдані та не засудив «злочинну» владу.

Притягнути до відповідальності членів «сім’ї» Януковича – цілком під силу. Адже інструментарій для цього є. Пакетом, разом із законом, який дозволив Луценку стати генпрокурором, було ухвалено низку важливих законодавчих змін.

Йдеться про процедуру заочного розслідування і засудження. Власне, на цьому наполягав сам Луценко. Це, як він стверджував, відкриває можливість провести судовий розгляд справ проти колишнього керівництва України в умовах його перебування поза межами держави.

У переліку ключових претендентів на «зону» – сам Віктор Янукович, його син Олександр. Не менш гучні прізвища – Віталій Захарченко, Віктор та Артем Пшонки, Олена Лукаш, брати Клюєві, Сергій Арбузов, Сергій Єфремов, Олександр Онищенко та інші.

Але чого варта справа Лукаш. Розслідування щодо неї ГПУ проводить ще із травня 2014 року. Офіційно її звинувачують у перевищенні службових повноважень – заволодінні держкоштами сумою 2,523 млн грн.

Хоч усі чудово знають, що вона – одна з довірених осіб Януковича і була однією з перших, хто підтримав розгін і побиття учасників Революції гідності. Ба більше, під час масових розстрілів активістів у центрі Києва намагалася цьому знайти навіть законодавче обґрунтування.

6 листопада 2015 року Печерський суд Києва заарештував Олену Лукаш на два місяці з можливістю вийти під заставу. Того ж дня народний депутат Вадим Новинський вніс за неї заставу – 5 млн грн і вона вийшла на волю.

А вже в березні 2016 року Генпрокуратура України зупинила слідство у кримінальному провадженні проти Лукаш. Хоч Луценко і заявив, що їй «рано радіти». Що він мав на увазі – не зрозуміло, адже поки що Лукаш почувається доволі комфортно на свободі.

Про епохальну втечу нардепів Олександра Онищенка та Сергія Клюєва – годі говорити. Їх і слід простив. Недоторканність із них знято, але вони й досі перебувають у статусі народних обранців, про що свідчить інформація офіційного сайту ВР.

Щодо всіх цих осіб порушені кримінальні провадження. Але жодну справу так і не було доведено до суду з винесенням обвинувального вироку – попри численні обіцянки влади встановити врешті-решт справедливість.

Мільярди Януковича

«Обіцяв – зробив». 28 квітня стало відомо, що заарештовані майже $1,5 млрд в екс-президента Віктора Януковича і його команди перераховані до держбюджету України. Це стало справжньою сенсацією.

«Сьогодні була натиснута кнопка, і заблоковані кошти надійшли на рахунок Державного казначейства. І я звернувся до уряду і парламенту для того, щоб парламент ухвалив відповідні зміни до державного бюджету», – сказав президент Петро Порошенко.

Спочатку він пообіцяв, що конфісковані гроші Януковича будуть спрямовані на посилення боєздатності української армії і соціальний захист. Але вже 3 травня повідомив про їхнє зарахування до золотовалютного резерву країни. Вони потрібні для зміцнення національної валюти.

Виявляється, це надважливе рішення ухвалив не хто інший, як Краматорський районний суд. У результаті за лічені дні мільярди Януковича перерахували до держбюджету.

Виникає логічне питання – для чого тоді було весь минулий рік влаштовувати шоу із законом про спецконфіскацію? Адже виявляється, у нас достатньо «натиснути кнопку» і гроші «злочинної влади» завдяки рішенню Краматорського  суду – «суду останньої інстанції» – уже на рахунку української держави.

Йдеться не про кілька мільйонів гривень, а про $1,5 млрд. Тут Луценко дав фору усім новоствореним антикорупційним органам.

Це проста відповідь на всі запитання про боротьбу з корупцією в Україні та покаранням винних у злочинах проти Майдану – достатньо просто хотіти натиснути кнопку.

До речі, повернення грошей оточення Януковича календарно відбулось дуже вдало – в акурат до річниці прокурорства.

Проте на цьому гучні досягнення генпрокурора Юрія Луценка закінчуються. Хоча в нього є ще час здивувати українців справжньою революцією правосуддя. Чи зуміє це зробити? Побачимо в найближчій перспективі.

Романія Горбач