Казахстан зробив алфавітний крок від “руского міра”
Окремо глава держави зупинився на необхідності переходу казахської писемності з кирилиці на латиницю. Досить докладно розглянуто історичний і культурний аспект проблеми.
Від арабської в’язі до латиниці, а потім до кирилиці
Майже 900 років після прийняття ісламу в Казахстані в письмі послуговувались арабською графікою (арабиця). Її використовували у всіх тюркських мовах до початку ХХ століття. З нею туди проникали арабські та перські вкраплення.
Сирія у вогні: хімічна атака, ракетний обстріл і пробитий «Щит Євфрату»Реформатор Туреччини Кемаль Ататюрк, поряд з іншими кардинальними змінами, наполіг на прийнятті закону про перехід турецької мови на латинську графіку. Причому відбувався він прискорено – лише за вісім місяців. Зробити це було відносно нескладно, оскільки тоді більшість населення, а жінки взагалі поголовно, були неграмотними. Після латинізації алфавіту та глибокої реформи турецької мови почалася ліквідація неписьменності.
Характерно, що від 26 лютого до 5 березня 1926 року в Баку пройшов Перший Всесоюзний тюркологічний з’їзд. У його роботі взяли участь не лише науковці СРСР, а й численні закордонні гості. На з’їзді було кілька доповідей, у яких видатні радянські та закордонні тюркологи обґрунтували необхідність переходу тюркських мов на латинську графіку та подальшого їхнього реформування.
Президія ЦВК і Раднарком СРСР 7 серпня 1929 року ухвалили постанову про запровадження нового латинізованого алфавіту «Єдиний тюркський алфавіт». Для виконання цієї постанови у тюркомовних союзних і автономних республіках почали перехід на латиницю з огляду на певні особливості відповідних мов.
При цьому діяли адміністративними і репресивними методами. У термінології ОДПУ-НКВС з’явився термін “арабісти”. Так називали людей, особливо серед інтелігенції та священнослужителів, які зберігали книги з арабською графікою. Як могло бути інакше, якщо священну книгу мусульман Коран латиницею не видавали, а друкували лише арабицею. Проте якщо зберігав такі книги, отже арабіст і противник радянської влади.
При цьому арабський алфавіт є офіційним у Синьцзян-Уйгурському автономному районі Китаю, також його використовують в Афганістані, Ірані та Пакистані для тюркських народів, що там мешкають.
Наприкінці 1930-х рр. багатьох учасників з’їзду в Баку звинувачували в пантюркізмі, націоналізмі та контрреволюційній діяльності. Науковців зі світовим ім’ям репресували, багатьох розстріляли, більшість загинули в таборах ГУЛАГу.
У 1940 році стався новий поворот. Прийняли рішення про перехід від тюркської графіки до кирилиці. Подібне сталося і в Молдові після включення її до складу СРСР. При цьому татари Туреччини, Фінляндії, Чехії, Польщі, США й Австралії продовжували послуговуватися латиницею.
Після розпаду СРСР у нових державах постало питання про перехід до латинської графіки. Цей процес пройшов у Молдові, Азербайджані, Туркменістані та Узбекистані. З різно успішністю.
У Молдові проблема мови, зокрема й графіки, стала приводом для громадянської війни і виникнення сепаратистського Придністров’я. В Азербайджані кілька років послідовно впроваджували латиницю: спочатку в дитячих садочках та молодших класах школи, потім у вищих навчальних закладах. Поступово перекладали книги, підручники, класичну літературу, видавали газети і журнали. Державне діловодство перекладали кілька років. Загалом процес пройшов цілком успішно, і кирилиця практично випала з письмової культури держави.
В Узбекистані досвід виявився невдалим. Найімовірніше, через бажання провести реформу прискореними темпами. В умовах практично цілковитої грамотності цього робити категорично не можна. В результаті кирилиця залишається основною.
У Казахстані науковець-мовознавець й академік Абдуалі Кайдар написав листа президенту, в якому вказав, що багато тюркомовних країн після розвалу СРСР перейшли на латинський алфавіт, Казахстан також повинен.
У 2006 році Нурсултан Назарбаєв, виступаючи на XII сесії Асамблеї народів Казахстану, запропонував фахівцям повернутися до обговорення питання, посилаючись на те, що латинська графіка домінує у світовому комунікаційному просторі.
І ось тепер глава держави поставив завдання до 2025 року перекласти все діловодство, літературу, ЗМІ й освіту латиницею.
Як проведуть реформу, буде видно вже через кілька років. Однак проблема ця не лише культурологічна та лінгвістична. В ній домінує політична складова.
Московське роздратування
Спостерігається неухильне скорочення ареалу використання української мови. Цей процес багато в чому об’єктивний, він пов’язаний зі світовим домінуванням англійської, передовсім її американського варіанту. Впровадження комп’ютерних технологій значно прискорило цей процес.
Гол у власні ворота: Путін шукає відповідь ТрампуУ Сербії паралельно використовують два види графіки — кирилицю і латиницю, а Чорногорія і Хорватія послуговуються лише латиницею. У Македонії албанці використовують латиницю, слов’яни поки кирилицю. У Малайзії, Індонезії, Філіппінах і у В’єтнамі в різний час перейшли на латинську графіку. У Монголії паралельно функціонує кирилиця і латиниця.
Суб’єктивно відсторонення від російської мови відбувається через те, що для московських збирачів земель російської держави вона є інструментом шовіністичного втручання. Не дивно, що рух від “руского міра” починається зі звуження і подальшої відмови від російської мови. Зокрема й від кирилиці як алфавітної графіки. Як наслідок – будь-який такий відхід у російській столиці розглядають як недружній.
У січні 2013 року голові МВС Казахстану Ерлану Ідрісову довелося пояснювати у Москві ситуацію з тоді ще запланованим переходом на латиницю. Такий крок союзного Казахстану сприймали категорино. Однак Ідрісов виправдовуватися не став.
«Це планова робота, – сказав він. – Президент (Назарбаєв — ред.) про це говорив п’ять-десять років тому. Тут абсолютно нормальний процес, і хочу вас попросити допомогти нам розвіяти міфи про нібито наявні геополітичних зрушення. Цього навіть близько немає».
Чутливість Москви пояснюється і внутрішніми причинами. У Татарстані, в Башкирії менше, зростає підтримка переходу на латиницю у варіанті 1929 року з огляду на необхідні зміни.
Другий Всесвітній конгрес татар у 1997 році рекомендував владі перейти на латинську графіку. У вересні 1999 року Державна рада (парламент) Татарстану ухвалила закон «Про відновлення татарського алфавіту на основі латинської графіки», який набув чинності 1 вересня 2001. Планували, що перехід із кирилиці на латинський алфавіт проходитиме поетапно до 2011 року. До цього друковану продукцію мали видавати як кирилицею, так і на основі латинського алфавіту. Аналогічне рішення прийняли і в Карелії.
У січні 2002 року Державна дума Росії внесла поправку до закону «Про мови народів РФ». Вона встановила, що графікою російської мови та всіх державних мов республік є кирилиця. У Татарстані, де напруга була досить сильною, використовують латиницю факультативно. Нею видають низку газет і викладають на добровільній основі.
У Москві побоюються, що перехід Казахстану на латинську графіку посилить вимоги в тюркських республіках Росії щодо їхніх мов. І це додатковий фактор, який змушує Москву нервувати з приводу рішення, прийнятого Назарбаєвим.
Геть від “руского міра”
Як в Астані не заперечували б політичну складову рішення про перехід на латиницю, вона очевидна. Особливого поспіху немає, оскільки понад 70 років послуговувалися кирилицею, нічого страшного не відбувалося. Звісно, тюркологи давно говорили, що латинська графіка для тюркських мов зручна, але річ зовсім не в цьому.
Тіллерсон у Москві: крах кремлівських надійУ Казахстані приблизно 22% російськомовного населення, здебільшого в північній частині. Його частка постійно зменшується. Крім того, у країні 7,5 тис. км не охоронюваного кордону з Росією, а це постійна небезпека появи «зелених чоловічків», готових не лише захистити російськомовних, а й повертати «споконвічні території».
Ось чому процес переходу на іншу графіку затягнувся на тривалі роки, хоча цього постійно вимагала казахська інтелігенція. Окупація Криму та частини Донбасу, а до цього Кавказька війна проти Грузії, показали небезпеки Москви та ідей «руского міра».
Момент реформування мови Назарбаєв обрав із філігранною точністю. Крім роздратування прокремлівських пропагандистів і політологів, офіційно Астані пред’явити нічого не можна. Це питання казахської мови, хто його вирішуватиме, якщо не його носії. Зрештою, російськомовних, як зауважив політолог Айдос Сарим, це взагалі не зачіпає, як і російську мову взагалі. Хто хоче, той опанує казахську писемність і кирилицею, і латиницею. Було би бажання. Але з цим проблеми. Місцеві, які хворіють на великоруський шовінізм, вчити не хочуть.
Другий момент. Назарбаєв у своїй статті та в інших виступах багаторазово наголошував, що реформа мови ніяк не позначиться на відносинах із Росією. З цього приводу вже багато сказано і ще більше скажуть, щоб максимально заспокоїти Кремль.
Москва зараз, на відміну від 2014 р. і початку агресії проти України, в такому складному міжнародному становищі, що ніяк не може псувати відносини зі своїм найближчим союзником. Вона взагалі нічого не може зробити.
По-перше. Формально Казахстан не відмовляється від євразійської інтеграції. Суперечності є, але їх значно менше, принаймні, на поверхні, ніж із Білоруссю.
По-друге. Хоча на федеральних каналах багато говорять, що з Вашингтоном хоч якось домовилися більше не загострювати, насправді держсекретар США Рекс Тіллерсон висунув жорсткі умови. Починати зараз нову авантюру просто немає жодних можливостей. Ні військових, ні матеріальних, ні фінансових.
По-третє. Казахстан має довгий кордон не лише з Росією, а й із Китаєм. І фокуси на кшталт проникнення «зелених чоловічків» Пекін не лише не схвалить, а й усіляко цьому протистоятиме. Починати протистояння за таких умов ще й із Китаєм – не просто безрозсудно, а взагалі самогубство.
Росія і так залишилася тільки з Іраном, Хезболлою і лівацькою Болівією. Міжнародна ізоляція продовжує наростати, тож нові різкі рухи Кремль робити просто не може.
Безсумнівно, при визначенні моменту оголошення про перехід на латиницю, поряд із внутрішніми, Назарбаєв враховував і зовнішні фактори.
У наближенні транзиту влади йому вкрай важливо заспокоїти національно орієнтовану частину казахстанського суспільства і показати, що жодного імперського повернення у разі передання влади не буде. Питання це закрите, навіть у мові почався рух від “руского міра”.
Усім очевидно, що мова – лише індикатор наростання руху консолідації тюркських народів і держав Центральної Азії. І навіть іраномовний Таджикистан довго не зможе бути осторонь.
Досить динамічний Казахстан і тепер активний Узбекистан створюють регіональну альтернативу московському домінуванню. Поки в столицях центральноазіатських держав про це голосно не говорять, але почався рух – це очевидно.
За таких умов Москві нічого не залишається, як, по-перше, на дії Назарбаєва не відповідати і проковтнути неприємну пігулку, а по-друге, готуватися до того, що втеча від “руского міра” відбуватиметься в прискореному порядку.
Москва своєю політикою захоплень викликає у сусідів відторгнення. Їй в цьому нема кого звинувачувати. Як журився герой Мольєра, à vous avez voulu, George Dandin — ви цього хотіли, Жорж Данден. До речі, французькою dandin — простак, тюхтій. Нікого з сусідів не нагадує?
Юрій Райхель