Сирія у вогні: хімічна атака, ракетний обстріл і пробитий «Щит Євфрату»

Читать на русском
Сирія у вогні: хімічна атака, ракетний обстріл і пробитий «Щит Євфрату»

Хімічна атака — це бризантний не стільки військовий, скільки дипломатичний удар з багатьох напрямків.

Євразійський союз без економіки: навіщо Путіну прихильність Сходу

Те, що відбулося, — не є випадковою помилкою, які бувають на війні, а свідомий акт Дамаска і Тегерана, що стоїть за ним. Після того, що сталося, є всі підстави вважати, що конфлікт перейшов у новий стан, що значною мірою виключає політичне врегулювання. Процес в Астані та Женеві фактично зупинився. Тепер сторони домагатимуться лише воєнної перемоги.

Мета і засоби

На перший погляд обстріл хімічними боєприпасами міста Хан-Шейхун не мав жодного військового сенсу. За цим не послідувало настання урядової армії і бойовий ефект від загибелі понад 70 мирних жителів нікчемний. До того ж пропагандистські втрати очевидні і важко надолужувані. Навіщо ж Асад і його іранські заступники пішли на це.

По-перше. Після витіснення опозиціонерів з Алеппо і наступу на Пальміру та Ракку було враження, що урядовим військам вдалося переломити військову ситуацію і перехопити ініціативу. Принаймні, у російській пресі багато і детально описувалися успіхи асадівської армії і російської авіації, що підтримує її.

Захоплення виявилися дещо передчасними і перебільшеними. З ІДІЛ сирійська армія боїв не веде. Цю функцію за неї виконують підрозділи курдського ополчення. Зате воїнство Асада разом із Хезболлою намагається вести боротьбу з помірною опозицією. Саме з її загонами тривали бої за оволодіння Алеппо і видавлювання їх із передмість Дамаска.

Черговий рейд опозиціонерів у Дамаск і Хаму виявився геть несподіванкою для урядових генералів. Не йде їм на користь війна, не засвоюють вони її уроків.

Хоча у столицю перекинули найбоєздатніші підрозділи сирійської армії, цілком відновити положення не вдалося. У провінції Алеппо урядовий наступ захлинувся, спротив опозиції значно посилився.

Зросла інтенсивність боїв на півдні у провінціях Кунейтра, Сувейда і Дараа. Їхній результат незрозумілий, але зняти війська звідти сирійське командування не може. Збільшилися втрати авіації, що ще більше ускладнює для генералів Асада рішення бойових задач.

У цих умовах надзвичайно пасивно поводиться російська авіація. Якось не дуже вона допомагає асадівському воїнству. І це для них стає великою військовою проблемою.

Ось і виникла в сирійського президента потреба якось підштовхнути Росію до активнішої участі в конфлікті.

По-друге. Візит іранського президента Роухані в Москву начебто виявився успішним в економічному сенсі. Однак від палких обіймів і серйозних зобов’язань перський гість демонстративно ухилився. У Тегерані незадоволені пасивною позицією Москви щодо нальотів ізраїльської авіації на колони Хезболли, що доставляють зброю до кордонів Ізраїлю.

З точки зору Ірану Росія поводиться якось двозначно, намагаючись будь-яким способом домовитися зі США. Там не без підстав припускають, що заради змови з Вашингтоном Москва може якось пожертвувати Асадом. Є просте завдання — не допустити такої змови, для чого бажано серйозно підірвати її навіть потенційну можливість.

Найпростіше рішення — брутальне порушення міжнародних норм, зокрема щодо застосування хімічної зброї.

По-третє. У червні 2014 року Росія і США оголосили, що всю хімічну зброю з Сирії вивезено. Хоча ізраїльська розвідка повідомила у Вашингтон, що Асад приховав приблизно 5% хімічної зброї, але до такої інформації не дослухалися. У Москві зі зрозумілих причин, бо ліквідація сирійської хімічної зброї там цілком вважалася досягненням Путіна, а у Вашингтоні, бо Обама вважав за краще триматися від сирійського конфлікту подалі.

І ось тепер Асад на весь світ продемонстрував, що він нахабно обдурив свого російського союзника і тим самим поставив його в дуже складне становище. Тепер Москва, як у разі з Боїнгом над Донбасом, повинна незграбно відкидати з порога всі звинувачення. Однак зробити це все складніше.

Як заявило міністерство охорони здоров’я Туреччини, у провінції Адана на півдні країни було проведено розтин загиблих у місті Хан-Шейхун. У ньому брали участь експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO). Попередні висновки розтину показали, що жертви бомбардування загинули від хімічної речовини зарин — однієї з бойових отруйних речовин. Міністр юстиції Туреччини Бекір Боздаг наголосив, що за відомостями турецьких експертів, хімічну зброю було застосовано армією Башара Асада.

Усе це настільки очевидно, що в Москві застосування хімічної зброї не спростовують, але провину покладають на опозицію. Усі розуміють, що це прості виверти, і вони не надто допомагають.

Спецспредставник США при ООН Ніккі Хейлі демонструє наслідки бомбардування Хан-Шейхун

Метою провокації Асада було затягування Росії в сирійський конфлікт і запобігання її можливого виходу з нього. Певною мірою він цього домігся.

Хто виграв

Момент бомбардування обрано з філігранною точністю. У Вашингтоні президент Трамп змушений відбиватися від своїх опонентів із Демократичної партії, а республіканці в Конгресі не поспішають йому на допомогу.

Сирійський зв’язковий: чому в Путіна не ладяться перемовини з Іраном і Штатами

Звинувачення в les liens denigrant — які ганьблять зв’язки його наближених із російськими агентами, суттєво звужують можливості дипломатичного маневрування. Ми спостерігаємо постійне сповзання Трампа, принаймні, у риториці, на все більш антиросійські позиції. І ось тепер, після хімічної атаки, заяви американського президента лунають ще жорсткіше.

Очевидно, що Москва у програші. Їй доводиться відповідати за провокативні дії Асада, на якого вона не має, що вже очевидно, достатнього впливу.

До того ж сирійський президент показує, що він самостійний гравець і Москва повинна не лише з цим рахуватися, але і безоглядно його підтримувати в будь-яких діях.

Звичайно, що Іран цілком підтримує Асада і російському керівництву не залишається нічого іншого, як впрягатися в цю ж колісницю. Що й казати, не так собі уявляли у Кремлі своє втручання і його результати в Сирії.

Майбутньому візиту державного секретаря Тіллерсона в Москву створено відповідний фон, що вельми утруднить перемовини. Хімічна атака посяде чільне місце, а інші нагальні проблеми неминуче будуть відсунуті.

Виграв Тегеран. Скрутне становище Москви дає йому достатньо свободи в діях не лише в Сирії, але також в Іраку. Одночасно вирішується інше завдання — максимальне віддалення Туреччини від процесу перемовин щодо Сирії. Складнощі Москви і Анкари утворюють політичний вакуум, який прагне заповнити Іран. Це другий чинник його виграшу.

Хто програв

Про програш Росії вже було сказано. На складнощі Туреччини слід зупинитися докладніше.

Нова Холодна війна: США і Китай вступили в боротьбу за світове панування

Вторгнення турецьких військ у північні регіони Сирії мало вирішити дві пов’язані завдання. По-перше, запобігти змиканню курдських анклавів в єдину територію. По-друге, брати участь у звільненні іракського Мосула від бойовиків і надалі пред’явлення претензій на це місто і навколишню територію.

Для вирішення цих двох завдань і здійснювалася операція «Щит Євфрату».

На першому її етапі турецьку армію начебто супроводжував успіх. З’єднанню курдських анклавів вдалося запобігти. Принаймні, на час.

Надалі наступ застопорився перед містом Ель-Бабом. Аналогічна ситуація з містом Манбідж. І США, і Росія не дозволили турецькій армії почати масштабні бойові дії проти курдських загонів самооборони. Ба більше, останні у все більших масштабах отримують зброю і боєприпаси від західних країн при пасивності Росії. Зрозуміло, що це категорично не влаштовує Туреччину, але вдіяти вона нічого не може.

Широко розрекламована операція «Щит Євфрату» фактично закінчилася цілковитим фіаско і офіційно була припинена. Щит виявився пробитим.

Тож не дивно, що відносини Москви і Анкари почали рух вниз похилою площиною і кут її весь час збільшується. Росія зберегла заборону на імпорт низки турецьких овочів і фруктів, Туреччина заявила про припинення закупівель російської пшениці і запровадила заборону на входження у свої порти російських судів.

Характерно, що турецькі офіційні особи одними з перших підтримали звинувачення Асада в бомбардуванні Хан-Шейхун хімічними боєприпасами. Для них вина сирійської влади очевидна.

Безсумнівно, що це буде відповідно зазначено в Москві і Тегерані та вплине на подальші відносини.

Перспектива

Очевидно проглядається вісь Тегеран-Москва, до якої певною мірою намагається підлаштуватися Асад. Міцність осі відносна і ґрунтується лише на протистоянні з Вашингтоном. До того ж Росія є слабкою ланкою, схильною домовлятися зі США. Для запобігання цьому Дамаск і Тегеран й надалі чинитиме подібні провокації, щоб не допустити поліпшення відносин Москви із Заходом.

Виникло нове положення в міжнародних відносинах. Москва і Вашингтон стрімко наближаються до чергового загострення. Трамп повинен підкріпити свою жорстку риторику конкретними діями і домогтися хоч якогось успіху. Поки він зазнає постійні поразки як усередині країни, так і поза нею.

Саме з цим пов’язаний ракетний обстріл бази сирійських ВПС Шайрат. Трамп обіцяв самостійно розібратися з Асадом після хімічної атаки, ось і зробив. Майже 60 ракет типу «Томагавк», запущених з есмінця Porter, цілком вписуються з обрану тактику.

Очевидно, що для Москви такі дії Вашингтона виявилися несподіваними. Чи то через побоювання розгортання конфлікту, то чи через звичайну бюрократичну плутанину, але хвалені комплекси С-400, розгорнуті в Сирії, пропустили американські ракети до цілі, хоча вони пролетіли в зоні контролю комплексів.

Тепер Москва і Тегеран разом із Дамаском стоять перед невтішною альтернативою. Або розширювати військові дії і натрапити на рішучіші дії з боку США з непередбачуваною перспективою, або почати шукати якісь виходи із ситуації.

І той, й інший варіанти пов’язані з очевидними втратами виникненням великих труднощів у майбутньому. Як не войовничо налаштовані іранські лідери, але вони чудово розуміють, чим загрожує відкрите протистояння зі США. Путін теж хоробрий, поки не отримує гідної відсічі і також усвідомлює те, що змагатися зі США не може. Словесно кидатимуться громи і блискавки, але реально щось робити ні Росія, ні Іран не будуть. Ймовірно, що хімічні атаки вже точно припиняться. І це вже досягнення, яке Трамп запише на свій рахунок.

Для України загострення між Москвою і Вашингтоном, у принципі, відкриває невелике вікно можливостей. Зрозуміло, що питання зняття санкцій не обговорюватиметься до кінця року, і вони влітку будуть подовжені.

Складнішим залишається питання надання нам оборонної зброї. Тут проблема не стільки військова, скільки проведення внутрішніх реформ. У цьому буде основна заковика.

Другий фактор — стійкість перед діями російської агентури, робилися розгойдування внутрішньополітичної ситуації в Україні. Зараз Москва зайнята протестами і вибухами, але невдовзі знову займеться розширенням антиукраїнських дій.

Втрата надій на змову з Вашингтоном додасть сил партії війни навколо Кремля. Адже начебто втрачати вже нічого, а руки сверблять і міражі відродження імперії нікуди не діваються.

Як відповість Москва незрозуміло. Її політика стає менш передбачуваною і небезпека, що виходить від неї, лише посилюється.

Юрій Райхель


Телетайп: чи є життя після «нормандського формату»?

Телетайп: синопсис четвертого сезону прямоефірного серіалу «слуга народу»

Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати

Телетайп: наїстися політики до завороту мізків

Телетайп: теорія повітроплавання стосовно української політики

Телетайп: про володаря доль Володимира В’ятровича та кнопочку на тім’ячку

Телетайп: «колишніх» з їх схемами треба карати, а не наслідувати!

Телетайп: баланс між США і Китаєм – ключ до реального миру на Донбасі

Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Телетайп: індульгенція Зеленському, ренегат Порошенка і Портнов як професор юридичного свавілля

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка

Телетайп: слідом за ситуаційною кімнатою Порошенко може поцупити і київське ППО?

Телетайп: екіпаж яхти «біда» набраний і готовий до кругосвітньої регати?

Телетайп: президент Зеленський в приймах у олігархічної системи

9 травня: історія проти істерії

Ціна 9 травня – вічна військова травма

Парад цинізму: як день скорботи перетворили на свято

Телетайп: зв’язка «Порошенко-Путін» проти президента Зеленського?

Показати ще