Як «донбаський сценарій» Путіна не спрацював на Балканах

Читать на русском
Черногория

Формально московську владу не звинувачують, до того ж Кремль заперечує свою участь, але в це віриться насилу. Адже, за кремлівськими заявами, «їх на Донбасі немає», хоча про це весь світ знає. Схоже, що тепер Москва спробувала повернутися на Балкани. Але невдало.


Парламентські вибори в Чорногорії, які пройшли 16 жовтня, були насправді доленосними. Не лише для цієї країни, але й для всього регіону.
Про стратегічне значення Балканського півострова знали ще в стародавні часи. За контроль над ним протягом століть боролися великі держави. Не випадково регіон довго був пороховим погребом Європи. У XIX столітті тут відбулося кілька військових зіткнень. Перша світова війна почалася після знаменитого сараєвського пострілу серба Гаврила Принципа.
Для Росії втручання в балканські справи має не лише стратегічну, а й психологічну основу. Санкт-Петербург і Москва привласнили роль куратора і покровителя слов’янських і православних народів. Із Туреччиною кілька разів воювали з приводу захисту християн. Знамените східне питання не в останню чергу пов’язане і з Балканами, де в найострішій формі відбувалося суперництво великих європейських держав. Із другої половини ХХ століття в цьому беруть участь і США.

Американська історія України

Балканські проблеми Росії

Незважаючи на офіційну риторику про братерство зі слов’янськими балканськими народами, насправді сторони ставилися один до одного з великою часткою настороженості. Болгарія, за яку Росія воювала з Туреччиною в 1877-1878 рр., повернула в бік Берліна й довго провадила прогерманскую політику.
Сербія, за яку Росія фактично вступила в Першу світову війну, до 1940 року взагалі не мала дипломатичних відносин із СРСР. Більш того, Белград прихистив значну кількість російських емігрантів, які втекли від радянської влади.
Чорногорські правителі теж лавірували як могли. На словах демонструючи лояльність Петербургу під час своїх візитів до Росії. Як писав граф Вітте, цар Олександр III виголосив тост «За мого єдиного друга, князя Чорногорського Миколу». Заступництво виливалося в щедре субсидування російською скарбницею чорногорських правителів. Останні інтригували проти своїх спонсорів. На цьому ґрунті навіть виник у 1905 році дипломатичний скандал за участі секретаря російського посольства в Цетінє, тоді столиці Чорногорії, Юрія Соловйова.
Слід зазначити й ворожнечу між Сталіним і югославським лідером Тіто. Характерно, що кілька разів із радянським вождем вів переговори чорногорець Мілован Джилас, який знав російську мову і дуже насторожено ставився до московських залицянь в Югославії. Свої зустрічі з батьком усіх народів він дуже барвисто описав у книзі «Зустрічі зі Сталіним». За московським уявленням, статус Джиласа в югославському керівництві був доволі високим. У Відділі зовнішньої політики ЦК ВКП(б) у серпні 1947 року для радянського вождя написали секретно-інформаційну записку, в якій зазначалося, що «всі принципові питання щодо керівництва країною (Югославією, — ред.) вирішують у вузькому колі (Тіто, Кардель, Ранкович і Джилас)».
У листопаді 2014 року в столиці Чорногорії Подгориці з’явилися плакати антиросійського змісту. На одному з них наводили слова Мілована Джиласа, що «росіяни ніколи не були чорногорцям друзями, ми завжди були для них розмінною монетою». Обуренню Москви не було меж. До чорногорського МЗС була спрямована різка нота протесту. Відповіли по-дипломатичному обтічно. Офіційна Подгориця за дружні відносини з Росією, але в демократичній країні кожен має право висловлювати свої думки. Зокрема й таким чином.


Узагалі російську політику на Балканах останнім часом переслідували невдачі. Болгарія, Румунія, Хорватія, Словенія, Албанія стали членами НАТО. Греція і Туреччина в Альянсі вже давно. Сербія, Македонія і Чорногорія також рухаються в західному напрямку. Остання значно збільшила швидкість, і наступного року вступить до Альянсу.


Саме ця обставина викликала у Москві навіть не занепокоєння, а реальне відчуття цілковитого витіснення з Балкан. Не дивно, що в Білокам’яній почали, як то кажуть, вживати заходи.
Проблема не лише в Чорногорії як такій. Безсумнівно, що за нею послідує й Сербія. Її керівництво недвозначно направило свій вектор політики спочатку на вступ до Євросоюзу, а потім і в НАТО.
Як уявлялося Кремлю, потрібно було будь-якими методами принципово змінити зовнішньополітичний курс Подгориці. Залякування припиненням турпотоку і заборона російським громадянам купувати власність у Чорногорії жодного враження не справили. Там не лише не злякалися, а вкотре переконалися, що потрібно триматися подалі від Москви.
Тоді в Кремлі вирішили перейти до активних дій.

Спроба балканського Донбасу

Інтерес Москви до Балканського півострову має кілька підстав.
По-перше, військово-стратегічні. Похід російської групи на чолі з авіаносним крейсером «Адмірал Кузнєцов» наочно показав усім, що в потрібний момент їй просто нікуди подітися. Іспанія, Мальта та навіть Алжир не дали дозвіл зайти до їхніх портів, на заправку водою і пальним. Довелося здійснювати дорогу посилку танкерів із Росії і перезавантажувати, зокрема, паливо у відкритому морі з усіма можливими небезпеками і наслідками.


Сирійський Тартус не може наразі виконувати роль повноцінної військово-морської бази. Коли зможе – ніхто не знає. Занадто багато для цього потрібно часу і ресурсів. Із цього погляду, як повітря необхідно або в східній частині Середземного моря, або в Адріатичному отримати таку базу. Чорногорія цілком підходить. Проблема в тому, що країна, яка прямує до НАТО, в жодному разі на таке не погодиться. Вихід напрошується сам собою: зробити так, щоб погодилася. Для цього багато не треба. Просто змінити уряд. У будь-який спосіб.
По-друге, в Болгарії, Сербії, Чорногорії і певною мірою в Македонії історично склалося гарне ставлення до росіян. У Москві чомусь вважають, що цей історичний і ментальний факт автоматично дозволяє їй впливати на зовнішньополітичний вибір відповідних держав.
Відхід на Захід балканських слов’янських країн там сприймають із величезною образою і вважають зрадою. Дедалі частіше в російській пресі певного напряму проводять паралель між зовнішньополітичним поворотом України після Майдану і західним напрямком у політиці Чорногорії та Сербії.

Як радник Януковича забезпечив перемогу одіозному Трампу

Додамо до цього доволі двозначні, з російського погляду, рухи Олександра Лукашенка – і міф про так звану слов’янську єдність/братерство розбивається вщент. Це травмує не лише представників московських можновладців, але і проникає углиб російського суспільства, вихованого на уявленні, що Москва — Третій Рим, Четвертому не бувати.
Виходить дивна ситуація. Практично всі слов’янські брати за першої ж можливості намагаються відсунутися від своїх московських захисників якомога далі. Це не лише ментальна і пропагандистська поразки, але і серйозна дипломатична.
Звідси заохочення опозиції в Чорногорії в її діях проти вступу до НАТО. Її лідери часто їздили до Москви, звідти привозили словесну, а, як тепер виявилося, не лише підтримку антизахідного курсу. Коли стало відомо, що перемоги опозиція на парламентських виборах не домоглася, почали план Б: спробу державного перевороту. Хотіли влаштувати все за «донбаськом варіантом». Вивести людей на вулицю, почати захоплювати будівлі органів влади, а далі організувати прихід до них інших людей.
Для цих завдань використовували місцеві кадри з сербських і чорногорських націоналістів, деякі з яких воювали на Донбасі. На підкріплення їм люди приїхали з Росії. Дуже ймовірно, що дані про них передали з Києва компетентним органам у Белграді та Подгориці. Характерно, що тих, хто зуміли уникнути арешту й втекли до Сербії, там і затримали та передали чорногорській владі.


Провал був оглушливим. Настільки, що секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев терміново приїхав до Белграда розрулювати ситуацію. Однак не вийшло, так як Спеціальний прокурор Міливое Катніч продовжив свої викриття.
Відкрито ні в Белграді, ні в Подгориці в підтримці змовників офіційну Росію не звинуватять. Навпаки, все зведуть до безвідповідальних дій націоналістів. Проте це не означає, що слідчі в Сербії та Чорногорії не дізнаються, хто насправді надихав і фінансово підживлював змовників. Цей камінь залишиться некинутим, для гарантії припинення московської підривної діяльності. В разі чого можна дещо з непривабливого розголосити.

Від Дністра до Морачи

Змова у Чорногорії – не ізольоване явище, а частина масиву московських дій, вжитих з метою змінити прозахідний вектор як країн по умовному периметру кордонів Росії, так і на Балканах.

Американці зіграли в «російську рулетку» – Лілія Шевцова

Із цією метою змова в Чорногорії пов’язана з тотальними зусиллями з форсування перемоги проросійського кандидата на президентських виборах у Молдові. Для Кремля не настільки важливо, що остання є країною з парламентсько-президентською структурою влади і президент в ній має досить обмежені повноваження. Наразі дуже важливий тренд зміни західного курсу.
Географічно Молдова важлива для балканського напрямку. Проросійський поворот Кишинева повинен відповідним чином позначитися і на Бухаресті. Не в останню чергу Кремлю необхідно створити додаткові проблеми для Києва на південному заході.


Пробити суцільний коридор від Донбасу і Криму до Одеси і Придністров’я, який звався б Новоросією, не вдалося. Призначення його було не лише антиукраїнським. Була і балканська мета. Тепер цей план намагаються реалізувати в дещо скороченому вигляді. Хоча від цього його небезпека для України, Молдови, Румунії та балканських країн анітрохи не менша.


Зробити Молдову проросійською — це не лише стратегічне і дипломатичне завдання. Не менш важливий для Москви факт і найменшого успіху. Тепер, коли план у Чорногорії і Сербії провалився, зусилля на молдавському напрямку подвоять. Тут певною мірою останній кордон. Якщо і в Молдові не вдасться переломити ситуацію в потрібному для Кремля напрямку, то вся його європейська політика покаже цілковиту неспроможність. Передовсім щодо перспектив розширення НАТО. У певному сенсі це буде демонстрацією слабкості Росії, яка претендує на роль світової держави.
Заради цього вторгалися до Грузії в 2008 році, анексували Крим і влаштували агресію на Донбасі, вторглися до Сирії. І тепер всі ці зусилля можуть виявитися фатальним програшом у стратегічному сенсі. Україну не лише не повернули під російський протекторат, а навіть примарної надії на це не залишилося. На Балканах цілковите фіаско і втрата будь-яких перспектив. Якщо і в Молдові нічого не вийде, то в дуже багатьох серйозних людей у Москві можуть виникнути незручні питання. Погано те, що лише цим відповідні люди не обмежаться.
Події в Чорногорії вкотре показали горизонт можливостей Росії з організації противаги Заходу. Скоро дізнаємося і результат щодо Молдови. У будь-якому разі дуга від Дністра до Морачі вже точно не вийшла. Поки на балканському відрізку.

Юрій Райхель


Телетайп: чи є життя після «нормандського формату»?

Телетайп: синопсис четвертого сезону прямоефірного серіалу «слуга народу»

Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати

Телетайп: наїстися політики до завороту мізків

Телетайп: теорія повітроплавання стосовно української політики

Телетайп: про володаря доль Володимира В’ятровича та кнопочку на тім’ячку

Телетайп: «колишніх» з їх схемами треба карати, а не наслідувати!

Телетайп: баланс між США і Китаєм – ключ до реального миру на Донбасі

Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Телетайп: індульгенція Зеленському, ренегат Порошенка і Портнов як професор юридичного свавілля

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка

Телетайп: слідом за ситуаційною кімнатою Порошенко може поцупити і київське ППО?

Телетайп: екіпаж яхти «біда» набраний і готовий до кругосвітньої регати?

Телетайп: президент Зеленський в приймах у олігархічної системи

9 травня: історія проти істерії

Ціна 9 травня – вічна військова травма

Парад цинізму: як день скорботи перетворили на свято

Телетайп: зв’язка «Порошенко-Путін» проти президента Зеленського?

Показати ще