Битва Путіна за Арктику – перемога або цілковите фіаско

Друга назва Арктики, як і Антарктики, — кухня погоди. З екваторіальних місцевостей надходить тепле і вологе повітря, з полярних широт – спускається холодне і часто сухе. Цей обмін життєво важливий для всіх.

Арктика може стати найважливішою транспортною артерією.

Так, морський шлях із Європи до Азії через Суецький канал становить близько 12,8 тисячі миль (23,68 тис. км). Те саме – Північним морським шляхом (СМП). Дорівнює приблизно 5,7 тисячі миль (10,55 тис. км). Або в середньому – 35 днів замість 48. Що й говорити – суттєва економія часу, ресурсів і грошей. Не враховуючи виграшу на прискоренні доставки вантажів.

Усі це зрозуміли дуже давно. Не випадково до полюсів вирушали відважні мореплавці, багато з них із цих походів не повернулися. Північно-східний та Північно-західні проходи з одного океану до іншого шукали настільки наполегливо, що проблема почала обростати легендами і назвами на географічній карті.

Основна проблема в тім, що погодні умови і льодовикові масиви не те, що не сприяють навігації, а роблять її доволі складною і дорогою. У принципі, Арктика через Північно-західний прохід уздовж берегів Сибіру судноплавна в супроводі потужних криголамів лише два – два з половиною місяці. Протягом іншого часу водна поверхня скута кригою.

Із Північно-західним проходом уздовж берегів Канади і США ще складніше. Там немає теплого Гольфстріму і умови значно суворіші. Ось чому інтерес до навігації в Арктиці до певного часу був незначним.

У СРСР СМП використовували зазвичай лише для внутрішнього вантажообігу. До того ж із військових міркувань іноземні судна намагалися в нього не допускати. Однак американські підводні човни регулярно здійснювали плавання до північного полюса через Північний Льодовитий океан, що дуже нервувало в Москві адміралів і генералів.

Приблизно в останній чверті минулого століття становище почало змінюватися. Арктикою зацікавилися в багатьох країнах.

Політика глобального потепління

Уже очевидний факт — клімат на планеті теплішає. Наука не може достовірно встановити, з якої причини це відбувається. Чи такий сильний вплив антропогенних факторів, чи ми переживаємо черговий кліматичний цикл довжиною в кілька століть.

Подібне вже траплялося навіть в історії. У IX-XIII століттях клімат в Європі був досить м’яким. У південній Шотландії і північній Німеччині вирощували виноград, у Норвегії – зернові поблизу полярного кола. У 870 році вікінги заселили Ісландію. Населення у Східній Європі в 1000-1300 роках зросло з 10 до 31 мільйонів людей.

Потім розпочався так званий малий льодовиковий період. Глобальна температура знизилася на 1-2 градуси за Цельсієм. У 1621-1669 роках замерзала протока Босфор, а взимку 1664-1665 рр. – у Франції та Німеччині, за свідченнями сучасників, птахи замерзали в повітрі.

Приблизно з 1850-х починається повільне зростання температури. Почалося те, що тепер називають глобальним потеплінням. Позначилося воно й на Арктиці. Як показує супутниковий моніторинг американського Національного центру вивчення снігу і льоду (NSIDC), крижаний покрив Арктики стрімко зменшується. У 2012 році він зменшився до 3,39 млн кв. км, потім збільшився до 5 млн кв. км. Цьогоріч знову зменшення до 4,14 млн кв. км.

Фахівці вважають, що танення льодів триватиме. Є прогнози, що в 20140 році влітку СМП буде взагалі вільним від крижаних масивів. На осінь поточного року значне зменшення крижаного покрову зафіксовано в Чукотському морі і на північний захід від Аляски.

Природне явище викликає дедалі більше зацікавлення Арктикою. Передовсім у північних країн: Росії, США, Канади, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Данії, Ісландії. Але не лише. До Арктичної ради (міжурядова організація, орієнтована на співпрацю в регіоні, – ред.) як спостерігачі належать іще 12 держав: Китай, Індія, Японія, Південна Корея, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Польща.

Зрозуміло, що питання транспорту і навіть освоєння корисних копалин, найперше вуглеводнів, за всієї їхньої важливості, не охоплює всіх проблем. На перший план виходять міркування військово-стратегічного і політичного порядків. Саме вони визначають порядок денний.

Для військових і політиків вираз “шапка світу” має конкретне бойове значення. Чим ближче до полюса, тим коротший шлях авіації і ракет до цільових об’єктів.

Невипадково в період Другої світової війни кораблі й авіація німецької Kriegsmarine влаштовували таємні бази в Арктиці і прагнули пройти якомога далі на схід. Наразі з розвитком ракетної техніки і підводного флоту, північні високі широти стають дедалі важливішими.

СРСР, а услід за ним і Росія, дуже ревно ставилися і ставляться до питання розмежування в Північному Льодовитому океані. У Москві вважають, що, маючи найдовшу берегову лінію, можна розраховувати на збільшення своєї економічної зони. Зазначимо, що територіальні води зазвичай встановлюють за 12 миль від берега, хоча США це не визнають і наполягають на 3 милях.

Ці арктичні наміри Росії зустріли дружну негативну реакцію інших держав. Спочатку з Москвою намагалися вести дискусії і перемовини, але все безрезультатно.

Для підкріплення своїх позицій Кремль вирішив нарощувати військову присутність не лише на берегах Північного Льодовитого океану і гирлах великих сибірських річок, а також на островах, починаючи від Землі Франца-Йосипа до Новосибірських островів і острова Врангеля.

Росіяни відновлюють занедбані радянські військово-морські бази, пункти метеорологічних спостережень, а також навігаційну інфраструктуру. Розробляють проект споруди суперледокола потужністю 130 МВт (176,75 тис к. с.), який долатиме лід товщиною понад 4 метри. Серійні криголами потужністю 60 МВт (81,5 тис к. с.) повинні запровадити в 2017, 2019 і 2020 роках.

У 2011 році з’явилася російська прикордонна охорона не лише на узбережжі, але і на островах. Будівництво аеродромів для військової авіації повинно завершитися до 2019 року.

Протистояння наростає

Росія подала заявку на розширення меж свого континентального шельфу в Північному Льодовитому океані. Її розглядатиме Спеціальна комісія ООН. Йдеться про площу 1 млн 191 тис. кв. км. На цій ділянці шельфу передбачають наявність 5 млрд тонн умовного палива і великі рибні ресурси. Можливо, це збіг, але вже дуже характерний.

У вересні відбувся похід бойових кораблів Північного флоту за ШМД. У них узяли участь підрозділи арктичної мотострілецької бригади на штатній техніці. Як вважають у Москві, – непогане доповнення до поданої заявки.

Ситуація загострюється, оскільки військова активність Росії і наміри на розширення шельфу спричинюють відповідні заходи.

Данія відхилила пропозицію Москви щодо розмежування шельфу в околицях північного полюса. Копенгаген відмовився вирішувати питання на основі двосторонньої домовленості. З аналогічної причини ще в 2002 році провалилися перемовини з Канадою.

Норвегія відмовляється визнавати особливі права Росії на СМП. США взагалі не визнають системи секторального поділу Арктики і особливих прав Москви на СПМ, Східно-Сибірське море і архіпелаг Де Лонга.

Поряд із дипломатичними приарктичні країни почали вживати відповідні заходи військового характеру.

Так, два канадських військових кораблі Shawinigan і Moncton скерували в арктичні води Канади «для проведення дій із захисту суверенітету і проведення розвідувального патрулювання». Як заявив представник військово-морського відомства Крейг Скерпен, «розміщення цих кораблів є продовженням виконання взятих Канадою зобов’язань із забезпечення суверенітету наших північних територій і забезпечення видимої присутності Канади на Півночі». Зрозуміло, що кораблі здійснювали патрулювання в літній період, оскільки навігація на півночі американського континенту коротша, ніж у східному напрямку.

Ісландія і США підписали влітку поточного року договір про надання авіабази в Кеблавіку для «зміцнення оборони Ісландії і підтримки безпеки в територіальних водах НАТО».

Зазначимо, що цією базою США користувалися з 1941 року, але в 2006 році її передали уряду Ісландії. Тепер американські ВПС повертаються туди.

У Норвегії розмістили батальйон морських піхотинців США. Міністр оборони Іні Еріксен Серейде повідомила, що місцем його дислокації буде військова база у Вернесі, у центральній частині країни. Як сказала пані міністр, норвезькі й американські військові «отримають можливість тренуватися в інших частинах країни».

Москву особливо нервує, що це формулювання можна зрозуміти як наближення до баз Північного флоту Росії, де дислоковані атомні підводні човни, оснащені ядерною зброєю.

Як повідомляла у лютому 2016 року CNN, Пентагон уже перекинув танки, артилерію та засоби логістики до таємних печер Центральної Норвегії. У них можуть розміститися до 15 тис. морських піхотинців.

Глобальні плани і реальні можливості

Наростання напруги в Арктиці потребує мобілізації значних ресурсів від зацікавлених держав. І тут безсумнівні переваги західних країн. До того ж Норвегія, Канада, США і Данія члени НАТО і координують свої дії у сфері оборони.

У Росії наростають проблеми іншого характеру. Можна, звісно, заявити про будівництво суперледоколів і просто криголамів, але реальність – зовсім інша. Як заявив заступник міністра транспорту Росії Віктор Олерський, будівництво низки російських криголамів для Арктики затягується через девальвацію рубля. Про це в Білокам’яній воліють не говорити, але російська суднобудівна промисловість і машинобудування не в змозі забезпечити спорудження цих судів без західних фірм. У зв’язку з санкціями саме це вкрай проблематично.

Можна організовувати багато нарад щодо Арктики, як це робить Путін, але труднощі лише наростають. Причина дуже проста — немає грошей. Не кажучи вже про все інше.

Не реалізуються надії Москви на привабливість СМП у зв’язку зі скорочення термінів доставки вантажів. У 2015 році вантажообіг був здебільшого внутрішньоросійським і пов’язаним із вивезенням нафти, зрідженого природного газу, вугілля і металів. Транзит із Азіатсько-Тихоокеанського регіону до Європи і у зворотному напрямку, за оцінками, не перевищить 2 млн тонн. Минулої навігації по трасі СМП пройшло 18 транзитних рейсів, із них – лише 8 під іноземним прапором. Через Суецький канал проходить стільки в середньому за 9 годин.

Хоча вантажообіг за північним маршрутом і збільшується, але поки не досяг навіть радянських показників 5-6 млн тонн. Для порівняння: через Суецький канал щорічно проходять близько 15 тисяч кораблів, що перевозять 1 мільярд тонн вантажів. Додамо, що наприкінці минулого року пустили другу нитку Суецького каналу, її пропускна здатність збільшилася вдвічі, і тепер судна по ньому можуть йти в протилежному напрямку паралельно.

Загальний економічний спад зменшує потребу в доставці вантажів, зокрема морським транспортом, тому через відносно коротку навігацію та практично відсутность відповідної інфраструктури – СМП дуже нескоро стане реальним конкурентом Суецькому каналу, а також Сінгапурській і Малакській протоками.

Російські наміри в Арктиці є складовою частиною загального протистояння із Заходом. Попри галасливі заяви та певні військово-технічні дії, шансів виграти змагання в Арктиці у Росії немає. Відсутні не лише фінанси, але й інші ресурси. Залишаються лише слова і заяви для внутрішнього споживання.

Юрій Райхель