Телетайп: «нові лідери» за версією Пінчука-Порошенка

Що запам’яталося з дев’яностих, окрім човників із безрозмірними картатими баулами і бандюків у золотих ланцюгах під малиновими піджаками?

Тоді, розсудливі і не дуже співвітчизники, в політику йшли ідейні та гарячі, готові змінювати все і не по одному разу. Виходило доволі безглуздо, але щиро. Як досягнення, так і помилки. Тому народ ставився до політиків із значно більшою симпатією, ніж до тих-таки блудних бізнесменів-комсомолістів.

Зараз статус політика девальвований до рівня купонокарбованця. Але наші діячі родом із дев’яностих усе одно знаходять дорогі способи опустити його ще нижче, кудись у сферу фальшивої «битви екстрасенсів».

Про це необхідно говорити. Говорити про підхід влади до народу та його вибору, до країни та її майбутнього як до постановочного телешоу, яке створюють режисери-політтехнологи за замовленням і на гроші продюсерів-олігархів.

Коротше, йдеться про чергове талант-шоу «Нові лідери», анонсоване медіа-холдингом Віктора Пінчука.

І для затравки кілька слів про Віктора Михайловича. Пострадянський технократ. Розумний, грамотний, тертий, чіпкий, раціональний. У фінансових чи технічних питаннях розвести його вже не зможе навіть Ігор Коломойський.

Але щойно доходить до політичних проектів, із Пінчуком відбувається «казус півночі». З дванадцятим ударом він із царственої особи перетворюється навіть не на Попелюшку, а безпосередньо на гарбуз.

У політиці він стабільно підтримує не тих, конфліктує не з тими і серйозно вкладається в такі скорботні авантюри, що перехрестився б і граф Каліостро з його «матеріалізацією чуттєвих бажань».

Це Віктор Пінчук наполегливо вмовляв тестя Леоніда Кучму пропустити в Президенти України Віктора Ющенка, а не Віктора Януковича. Мовляв, Ющенко — ніякий, буде слухняним. Умовив — на свою і нашу голови.

За Ющенка Пінчук нічого не виграв, а втратив «Криворіжсталь» і не тільки. Причому в наступному циклі Янукович усе одно став Президентом, і врегулювати з ним стосунки Пінчуку було складно і дорого.

Із Петром Порошенком Пінчук намагався вибудувати щось на кшталт нейтралітету. Але він вийшов якимось скособоченим на користь ПОПа: на його прохання Кучма змушений був бруднитися в капітулянтській «мінській змові», а самому Пінчуку довелося опублікувати в США скандальну статтю у дусі «мінська».

Закономірним етапом цієї перекошеної нейтральності став запуск спільного пінчуківсько-порошенківського телевізійного політпроекту.

Саме спільного — не за формою, а по суті. Бо вигідний обом. А інакше Петро Олексійович ніколи не виступив би «на розігріві» у цього проекту: в першій частині програми був прямий ефір Президента, а в другій, коли вже зібрано максимальну глядацьку аудиторію — анонс майбутнього політшоу.

А для кураторства в «Нових лідерах» виявилися структури, близькі до Адміністрації Президента, наприклад «Центр політичних досліджень», очолюваний Володимиром Фесенком.

Примітно, що «Нові лідери» стартували саме тоді, коли декілька опозиційних партій, зокрема РНС і УКРОП, затіяли свої праймеріз на посаду потенційного Президента України.

То що, Україні не потрібні нові політичні обличчя?

Потрібні! Життєво необхідні! І в самостійному сходженні, і в зв’язці з досвідченими політиками, яких готовий підтримувати Захід, що тримає на собі легітимність нашої влади.

Але потрібні нові лідери, здатні запустити тотальне очищення і повне перезавантаження української держави. А не оновлені дилери, що штовхають електорату злегка підмарафечену олігархічну систему влади, яка служить благодатним компостом для зростання тіньових статків українських правителів.

Нові лідери потрібні Україні ХХІ століття. Але вони — точка політичної смерті для керівного олігархату на чолі з Порошенком. Адептів ритуального самогубства при владі щось не спостерігається.

Навіть якщо уявити, що на Віктора Пінчука зійшло просвітлення, і він вирішив рятувати країну, то надав би свій ефір реальним критикам влади. Запустив би кілька чесних програм, у центрі яких не показушні перепалки дорогих клоунів від політики, а серйозний пошук громадської консолідації для вирішення питань війни і миру, прогресу і духовності, суверенітету і співробітництва.

А що можна очікувати від пінчуківсько-порошенківського шоу?

Річ у тім, що ідея запустити політичне талант-шоу виникла на каналі СТБ — виробничому центрі медіа-холдингу — практично відразу після успіху «Х-фактора» і «Танцюють всі!». Але в роботу ідея ніяк не йшла. І ось — звершилося!

І начебто нічого поганого. І жодних питань до охочих узяти участь у подібній програмі, засвітитися в загальнонаціональному ефірі. Але є побоювання, що «Нові лідери» розвиватимуться саме за телевізійним форматом.

Формат має на меті не побудову успішної суб’єктної модерної України, а максимальну частку глядачів, які переглядають програму.

Це означає, що в ефірну частину потраплять не найбільш просунуті та адекватні стану країни, а відповідні продюсерським уявленням про інтереси телеглядачів. Тобто правильна пропорція чоловіків і жінок, україно- та російськомовних, зі сходу, заходу, півдня та центру країни. І якщо, приміром, яскравих лідерів-жінок виявиться більше, ніж вимагає формат, «зайвих» приберуть.

Формату обов’язково потрібні учасники з характерними особливостями, тому в програмі повинні бути присутні ветерани війни, які отримали поранення, переселенці з Криму і Донбасу, які розмірковують переважно про це. Звичайно ж, героїчні учасники Революції Гідності та ті, хто обзиває її американським переворотом. Обов’язково дівчина-націоналістка, яка своєю перпендикулярністю нагадує одну ув’язнену російсько-українських катівень. А також один-два персонажі з нетрадиційною орієнтацією тощо.

Для дивибельності формату необхідний конфлікт. Але це не буде конфлікт інтелектуальний, тим паче світоглядний у стилістиці Сергія Дацюка, бо глядач занудьгує. Глядачеві зрозуміліші побутові конфлікти: наприклад, гей задумливо подивився на ветерана, а той відповів не взаємністю, а кулаком у вухо. А між іншими учасниками, навпаки, виник любовний трикутник. Та інша Санта-Барбара, приправлена політико-бюрократичною термінологією та антуражем.

Але найсумніше, що в рамках формату не допускається жодного волевиявлення глядачів (точнісінько, як і в наших реальних виборах!). А то ж вони наголосують! Хто пройде в наступний етап, заздалегідь вирішують організатори шоу. І якщо в танцях і піснях їм іще доводиться дотримуватися відносної пристойності, то в політичному талант-шоу над цим можна не заморочуватися.

У підсумку ризикуємо отримати вельми популярне шоу, яке вміло профанує саму ідею оновлення українського політикуму, просто знищує її в суспільній свідомості, закриває шлях нонконформістам, що становлять загрозу для влади. І все це під солоденькі розмірковування про демократію, реформи, шлях у Європу та інші затерті фішки «дідуся Сороса».

Особисто я не повірю, що керівний олігархат здатний випустити в медійний простір проект, який йому зашкодить. А ви в це вірите, скептичні співгромадяни і наївні співвітчизники?

До речі, а хтось згадає вітчизняного учасника талант-шоу, який у результаті піднявся на вершину нашого шоу-бізу? Так отож…

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»