Каталонія не Іспанія: чому вони так хочуть піти?

Українка Оксана проживає останні вісім років в Барселоні. Займається тут бізнесом. Серед її друзів – чимало каталонців, переважна більшість з яких представники середнього класу і підтримують рух за незалежність. За її словами, проти відокремлення регіону від Іспанії виступають переважно достатньо заможні громадяни – ті, у кого є міжнародний бізнес. Адже вони побоюються втратити європейські ринки або ж статус в ЄС.

11 вересня – день Каталонії. Кожного року тут проходять багатомільйонні маніфестації. У такий спосіб, стверджують каталонці, вони засвідчують, що є одним народом.

«Ідея про незалежність не вчора виникла, – розповідає Оксана. – Історично так склалось, що Каталонія увійшла до складу Іспанії 300 років тому. А до того була однією з перших країн зі своїм парламентом, урядовим статутом. У них своя мова, фолькльор, культура. Вони не вважають себе іспанцями. Навіть такою традицією як корида обурені. Мешканці Каталонії більш революційні – їхній регіон був оплотом боротьби з режимом Франко. Через це багато місцевих лідерів поплатились життям. Коли Франко помер, Іспанія, звісно, перейшла до демократичного шляху розвитку. Проте Іспанія – це королівство. Каталонці ж за духом більш республіканці. Їм не подобається, що частина податків йде на утримання королівської сім’ї. В 1975 році зі смертю Франко громадянський спротив зупинився, але не був вирішений. Не було публічного обговорення. Все залишилось жевріти в головах людей».

Загалом каталонці становлять приблизно 10% від всього населення Іспанії. Але в центральний бюджет від них надходить 25% податків. В Барселоні часто можна почути, що саме вони «годують Іспанію». Там переконані, що розподіл податків і стосунки з головним урядом в Мадриді – не дуже чесні.

«Каталонці віддають всі податки, а тоді їм повертається лише частку, – зауважує Оксана. – Хотіли, аби було навпаки: віддавати лише те, що належить федеральному уряду, а собі залишати те, що потрібно для розвитку. Як це прийнято в інших регіонах Іспанії. Це була перша економічна причина, яка стимулювала протести – нерівномірний розподіл податків. Адже у 2006 році були прийняті навіть поправки до Конституції, які надавали більше економічної незалежності Каталонії. Проте в 2010 році, коли прийшов інший уряд, всі ці поправки скасували. Тому відтоді спостерігаємо великий національний підйом».

Іспанія не вважає референдум щодо незалежності Каталонії законним. Влада розпустила місцевий парламент та оголосила нові дострокові вибори, які призначені на 21 грудня.

За словами каталонця, вчителя іноземних мов, перекладача Роберта Самари Коллінза, заклик іспанської влади до виборів, поміж іншим, є не найгіршим варіантом, однак, він взагалі нічого не вирішує.

«У разі перемоги партій, які виступають за незалежність Каталонії (що, найімовірніше, і відбудеться) ми знову повернемося до того, з чого розпочали, – розповідає він. – Також ці партії можуть визнати незаконними ще до виборів, або ж буде досягнута певна політична згода між іспанським урядом та політичним класом Каталонії. В останньому разі це розцінюватиметься як зрада усіх тих каталонців, які боряться за незалежність».

Роберт каже, що іспанський уряд постійно ігнорує бажання 80% каталонських виборців (щодо того, чи залишатись в складі Іспанії, чи вийти) і відмовляється від будь-якого діалогу або ж чесної бесіди. Натомість, вони оголосили референдум нелегальним та розпочали переслідування низки політичних діячів та активістів. Все це, пояснює він, в сукупності призвело до жорстокості, вчиненої поліцією щодо цивільних осіб.

На думку Оксани, поки що ніхто не знає, чого чекати від прийдешніх виборів.

«Усе залежить від того, які будуть події до грудня, – каже вона. – Десь 50% людей хочуть відокремитись. Це не можна не брати до уваги. Інша половина, ймовірно, ще не визначилась, або ж хоче зберігати нейтралітет. Якщо на виборах переможе пронезалежна більшість, то яким буде подальший крок уряду Іспанії? Ніхто не знає. Або ж якщо Мадрид зараз намагатиметься заборонити певні політичні партії? Ту ж CUP (“Кандидатура народної єдності” ) – ліворадикальну партію, яка є одиним із моторів незалежності. Хоч у парламенті вони є меншістю, але разом із партією Пучдемона (Карлес Пучдемон, голова Женералітету Каталонії в 2016-2017 рр., – ред.) становили більшість. Якщо їх нейтралізувати, то чи вистачить у решти партій більшості для того, щоб продовжувати свою лінію?

Зараз є така установка, щоб люди йшли і активно засвідчували свою позицію. Бо якщо не підуть, то перевага може бути на іншому боці. Дехто, навпаки, вважає, що вибори запроваджені іспанським урядом, тому треба їх ігнорувати. Немає ще єдиної думки.

Якщо буде тиск із боку Іспанії, то це може активізувати прихильників незалежності. Якщо ж тиску не буде, то все може вгамуватись. Крім того, вибори призначено на 21 грудня, а там Різдво, Новий рік. Каталонці дуже не люблять відкладати свої свята заради політики. Тому всі події уже розвиватимуться у січні».

Зараз настрої в Каталонії різноманітні. Попри те, що переважна більшість людей підтримують ідею про незалежність свого регіону, все ж таки в суспільстві наростає і деякий рівень розчарованості. Насамперед щодо позиції того ж ЄС, який вирішив не втручатись у конфлікт між Мадридом та Барселоною.

«Прибічники незалежності Каталонії розчаровані по-різному, – зауважує Роберт. – По-перше, ніхто не знає, чи мав уряд хоч якусь стратегію після проголошення незалежності. Зокрема, чи міг би забезпечити поступовий контроль над територією, чи залучився попередньо підтримкою державних службовців тощо. Вочевидь, уряд всього цього не зробив. По-друге, люди дуже розчаровані в ЄС, тому що там повністю закрили очі на ключову кризу, яка – теоретично – торкається основних цінностей Заходу. Адже каталанці мають право на самовизначення. Натомість, єдина відповідь Іспанії полягала у використанні, а точніше в зловживанні, законом та судовою системою задля переслідування всього, що пов’язано з рухом Незалежності. Каталонці просто хотіли проголосувати і робити це абсолютно в мирний і демократичний спосіб. Проте їх нині сприймають як якусь купу фанатиків, які вимагають створення нової країни і звільнення від занепадаючої націоналістичної Іспанії, керованої нащадками франко-фашистської диктатури.

Каталонці робили помилки і зроблять ще чимало, але, принаймні, це будуть їхні власні помилки. Іспанія – могутній противник, і каталонці ведуть з нею тривалу боротьбу, проте не відступляться. Ніколи цього не робили протягом останніх 300 років».

Попри те, що протестний рівень у регіоні доволі високий, говорити про насильницькі методи боротьби поки що там не доводиться.

«Каталонці – мирні люди, – розповідає українка Оксана. – Дивувались, коли я казала, що Мадрид може робити якісь акції проти них. Хочуть досягнути результату мирним тиском. Але не зовсім усвідомлюють, що це може в будь-який момент перетворитись на криваві події. Як було на Майдані в Україні. ТКаталонці раніше не вірили, що проти свого народу можна застосовувати силу. Але як прислали поліцію від Іспанії, то це викликало обурення.

Я бачу шок серед людей. Але після шоку йде інший рівень протесту, і вони готові продовжувати.

Також каталонці дуже розчаровані в ЄС. Очікували, що буде якийсь діалог. Але Європа їх не підтримує. Там не хочуть давати прецедент сепаратизму. Бо якщо зараз Каталонія отримає незалежність, то всі захочуть: і Баварія, і Ломбардія.

Та в кожній країні є область, де відчутний рух до незалежності. Звісно, європейським країнам це не подобається. В цьому плані каталонці опинились в абсолютній політичній ізоляції».

Низка міжнародних експертів оцінюють незалежність Каталонії як небезпечний вияв сепаратизму, який загрожує цілісності країни та стабільності в регіоні загалом.

Роберт каже, що для нього незалежність Каталонії означає свободу від країни, яка взагалі не сприймає плюралізму.

«Навіть так звані “ліві” партії в Іспанії не можуть  зрозуміти, що таке рівність, – каже він. – В їхньому мозку відбувається коротке замикання, коли хтось пропонує, аби Іспанія знаходилась на одному рівні з Каталонією, Галіцією чи Басками. Мій дід воював в громадянській війні Іспанії проти фашистів. Батько народився і виріс у диктатурі, де каталонська мова була заборонена. Сам я зростав, слухаючи каталонських вчителів, що падіння диктатури та ухвалення конституції 1978 року призвело до примирення … Але це було неправдою.

В мене таке відчуття, що каталонцям постійно доводиться вибачатися або відчувати сором за те, що вони є.

Іспанія – тяжко хвора країна, якій рано чи пізно, з Каталонією чи без неї, прийде поганий кінець».

В Брюсселі чітко заявили, що не втручатимуться, адже це внутрішня справа Іспанії, яка має вирішитись на основі норм Конституції. Чи перетвориться незалежна Каталонія на ізольовану, ніким не визнану республіку – питання, над яким роздумують як європейці, так і самі каталонці.

«Життя є і за межами ЄС, – каже Роберт. – Запитайте в Норвегії чи Швейцарії. Вони торгують з Європою так само, як члени Євросоюзу взаємодіють між собою. Та й ідея про те, що Каталонія буде ізольована, – ключова думка, яку формує та поширює Іспанія. Це дурня. Міжнародне співтовариство не визнає Каталонію доти, доки Барселона не зможе довести, що вона є де-факто незалежною. Коли це станеться, то Захід холоднокровно, як це завжди траплялось в історії міжнародних відносин, покаже Іспанії палець та привітає нового члена клубу у своїх рядах».

На думку Оксани, якщо регіон гіпотетично відокремиться, то автоматично вийде за межі ЄС. І весь цей шлях доведеться починати спочатку – для того, аби незалежну Каталонію прийняли в ЄС. На це піде не один рік. Але вона наполягає, що сепаратизм в Каталонії не той, який варто засуджувати. І не той, який можна порівнювати з ситуацією, в якій опинилась Україна..

«Тут зовсім інші історичні та політичні обставини, – пояснює вона. – Каталонці – інший народ. Натомість, на Донбасі не йдеться про інший народ зі своєю мовою та багатовіковою культурою, які раптом захотіли відокремитись від України.

Головна різниця в тому, що Каталонію ніхто не підтримує. Там немає гасла: «Давайте приєднаємось до Франції».

Тож це винятково внутрішня причина. Формально можна сказати, що це сепаратизм, але політичні реалії тут інші. Каталонці нині радше перебувають у такому становищі, як Україна в складі СРСР».

Романія Горбач