Хто змушує українців платити більше за газ

Чи справді це так, Politeka вирішила з’ясувати.

Досягнути ефективного розвитку неможливо без ґрунтовного реформування всього газового ринку України. Адже історично так склалось, що саме цей сегмент вітчизняної економіки – найбільш монопольний за своєю структурою. Відповідно, той, у кого всі карти на руках, задає правила гри. У нашому випадку таким гравцем є НАК «Нафтогаз України», а от перманентно у програші – прості українці.

Конкуренція – що це та де її шукати

Необхідність кардинально реформувати газову сферу визріла доволі давно. Однак для таких важливих рішень потрібна політична воля з боку керівництва держави. А з цим у нас завжди проблематично. Особливо гостро це питання прозвучало після початку конфлікту з РФ на Донбасі, коли реформи було не просто продиктовано обставинами, вони стали питанням збереження держави як такої.

1 жовтня 2015 року парламентарі ухвалили Закон «Про ринок природного газу». Низка експертів покладали великі сподівання, що саме цей документ і стане початком великих трансформацій.

Адже його мета – задати імпульс абсолютно іншому формату конкурентного та ефективного газового ринку. Якраз те, чого так відчайдушно хочуть від нас західні друзі – створення в Україні прозорого газового ринку, де діють чіткі правила, де є найважливіше – здорова конкуренція.

Проте обіцяти реформу ще не означає її втілити в життя.

Справжнім гігантом ринку досі залишається НАК «Нафтогаз України». Як повідомляють у Міненерго, компанія контролює 75% видобутку українського газу та володіє акціями 40 регіональних газорозподільчих компаній. Окрім того, постачає газ майже для 74% українських домогосподарств.

В уряді вже котрий рік обіцяють «навести тут лад». Зокрема, реалізувати масштабну реорганізацію НАК «Нафтогаз України» до 2017 року. Що ж, із розрахунками, вочевидь, помилились. Адже не за горами 2018-ий, а змін не видно.

Варто нагадати, що Україна взяла на себе зобов’язання реформувати структуру корпоративного управління компанії разом з її дочірніми підприємствами – згідно з Принципами корпоративного управління європейської Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Під час третього Газового форуму голова представництва ЄС у Києві Хюґ Мінґареллі заявив, що реформа газового ринку була серед найуспішніших в Україні та дозволила перетворити “Нафтогаз” на прозору і прибуткову компанію.

Але, за його словами, залишається низка занепокоєнь щодо подальших кроків. Зокрема, створення незалежного регулятора газового ринку, відокремлення оператора української газотранспортної системи, а також реорганізації “Нафтогазу”.

“Ми вважаємо, що треба прискорити реформу “Нафтогазу”, а для цього потрібна політична воля”, – заявив він.

Чи є така воля? Питання дискусійне. Адже, згідно з правилами, які діють у Європі, видобуток, транспортування і постачання газу необхідно відокремити. У нас же всі ці три напрямки успішно реалізовує одна компанія.

Вочевидь, такий вид багатофункціональності не зовсім зрозумілий європейцям, як і те, чому досі, попри всі запевнення про рух на Захід, в Україні так і не створюють європейські умови життя та праці.

Видати бажане за дійсне?

Згідно з чинним законодавством, українці вже нині мали б мати право вибирати на свій розсуд постачальника «блакитного палива».

Для порівняння: в країнах Заходу свої послуги на ринку пропонують близько сотні постачальників. Люди укладають договори з тими компаніями, пропозиції яких їм вигідні. Зокрема, можуть змінити постачальника, якщо незадоволені його роботою. Відповідно, виникає змагальний процес за свого клієнта. В результаті – ціна на газ для населення є ринково обґрунтованою і точно не такою захмарною, як це практикується в нашій країні.

В НКРЕКП повідомили, що конкурентний ринок в Україні буде, але для цього треба усунути деякі перешкоди.

«Уряд бачить, що в країні є великі проблеми з рівнем доходів, і ухвалив рішення про те, що на певний період варто встановити ціни, які не є ринковими, – розповів глава НКРЕКП Дмитро Вовк –  Це робиться для того, аби з часом привести їх до відповідного рівня, а лише потім зробити лібералізацію ринку – відпустити регулювання цін. Коли ухвалюють таке рішення, то має бути компенсація різниці. Інакше жоден гравець не захоче в таких умовах працювати. Це навіть стало предметом судового позову НАК «Нафтогаз» до уряду. Тобто якщо уряд встановив регульовану ціну на газ, наприклад 5 тис. грн за куб. метр газу, а на ринку вона вища  – 7 тис. грн, то має бути методика, як цю різницю компенсувати».

Також він додав, що Регулятор пропонує провести конкурси на окремих ділянках між потенційними постачальниками газу для населення. Суть полягає в тому, що гравець, який запропонує кращу ціну на газ, отримає право бути на певній території (області) єдиним постачальником.

Тоді, запевнив Вовк, буде конкуренція серед різних гравців, і ми зможемо побачити найефективнішу пропозицію.

Проте у всій цій ситуації виникає логічне питання – а як така пропозиція, в принципі, усуває монополію? Адже, по суті, проста людина, споживач, не матиме права самостійно обирати, кого вона хоче. Змушене буде миритись із тим постачальником, який виграє тендер.  А як у нас проводяться тендери – окрема новела.

Попри усі запевняння з боку експертного середовища в НКРЕКП, що «це тривалий еволюційний шлях, але він правильний».

У Міністерстві енергетики та вугільної промисловості, попри усі розмови про монополістів та реформи, наголошують, що нестабільність на газовому ринку відчутна, як і заборгованість громадян перед тим-таки «Нафтогазом».

«Якщо подивитись на ринок загалом, то потреба держави в газі щорічно становить 17,6 млрд куб. м газу, – розповів директор департаменту Олександр Лісніченко. – Населення споживає 5,7 млрд куб. м. Теплокомуненерго – 11,9 млрд куб. м газу. Що дуже важливо – це рівень заборгованості населення перед постачальниками, «Нафтогазом». Картина за минулий рік погіршилась. Борги становлять 25,81 млрд грн. Причина – низька платоспроможність людей. Тому, аби нові гравці зайшли на ринок, вони мають розуміти, на чому зароблятимуть гроші. Адже європейська практика показує, що треба багато років, аби нові постачальники почали працювати в таких складних умовах».

Отож на сьогодні конкурентний ринок газу, як ключовий стрижень усієї газової реформи, досі залишається лише теорією з райдужними перспективами, але аж ніяк не українською реальністю.

Романія Горбач