Каталонський гамбіт: чи є паралелі з Україною?

Про причини та наслідки ситуаціх, в якій опинилась Іспанія, вже писано переписано. Але один важливий наратив, чутливий для українців, який ці дні займає суттєву частину порядку денного на багатьох політичних ток-шоу в Росії, і жваво обговорюється в Україні, потрібно окремо розібрати на атоми.

Адже деякі спікери договорилися до того, що вже навіть винайшли новий геополітичний термін, – «українізація Іспанії», прямо натякаючи на те, що Революція Гідності, яка відбулася в Україні у листопаді 2013 — лютому 2014 рр., стала причиною втрати територій, падіння ВВП і слугує поганим прикладом для «європейських сепаратистів».

Водночас, мова й про паралелі між боротьбою за незалежність каталонців та подіями в Україні, які тривають з 20 лютого 2014 року.

Не будемо передавати детально тези «друзів» України, вони очевидні.

Йдеться ніби про схожість природи процесів, а, відтак, про право націй на самовизначення, народне волевиявлення тощо.

∗∗∗

Чи є щось спільне у незаконної анексії Криму та міста Севастополь з подіями в Каталонії?

∗∗∗

Відповідь на це питання однозначна. Ні, немає, і ось чому.

По-перше, Каталонія мала свою державність ще здавна. Вона втратила її у 1714 році і потім понад три століття боролася за її відновлення. Якщо за часів генерала Франко, протягом 1930-х років, каталонці заплатили жахливими жертвами за свої мрії про власну державу, то після його смерті, вони, через політичний діалог з Мадридом, поступово, крок за кроком, почали наближтися до цілі.

Уже у 1976 році регіон отримав автономію, у 2006 році – фактично фінансову квазінезалежність від центру. У 2013 році парламент Каталонії проголосив Декларацію про державний суверенітет «у складі Іспанії», а в 2014 році було проведено опитування (спроба організації референдуму провалилась через заборону Конституційним судом Іспанії), на якому 81% респондентів висловилися за незалежність.

Рішення парламенту Каталонії про призначення референдуму на 1 жовтня 2017 року приймалось з усвідомленням, що центральна влада Іспанії буде протистояти. Проте цього разу уряд Каталонії вирішив іти до кінця. Навіть питання було сформульоване максимально чітко, щоб не було потім різночитань про яку саме нову державу йдеться: «Чи згодні ви з тим, щоб Каталонія стала незалежною державою з республіканською формою правління?»

Натомість, Крим за останні тисячу років повністю або частково побував у складі як мінімум десятка різних держав, проте своєї повноцінної державності ніколи не мав і ніколи за неї не боровся. Діяльність же Юрія Мєшкова в перші роки незалежності України була спрямована не на побудову державності Криму, а на вихід з України і приєднання до Російської Федерації.

По-друге, в Каталонії немає іноземних військових баз і не було жодного зафіксованого випадку вторгнення на її територію іноземних збройних сил. Водночас у Криму, згідно з так званими угодами про розподіл Чорноморського флоту, перебувало чисельне угрупування військ Російської Федерації, яке, разом із силами спеціальних операцій, ГУР МО та ФСБ, зіграло ключову роль у подіях 20 лютого — 18 березня 2014 року.

Починаючи із захоплення російськими військовими приміщень Ради Міністрів та Верховної Ради АРК до проведення так званого референдуму 16 березня 2014 року, ситуацію на території Криму і Севастополя контролювали не місцеві органи влади, а саме російські військовослужбовці і окремі російські чиновники. Крім того, безпосереднє керівництво спеціальною операцією з незаконної окупації Криму та Севастополя здійснював безпосередньо Владімір Путін, Президент Росії, про що він сам зізнався у документальному фільму «Крим. Дорога додому».

По-третє, в Каталонії на момент проведення референдуму діяли легітимні органи влади, починаючи від Президента Карлеса Пучдемона, Уряду і парламенту і завершуючи органами місцевого самоврядування і місцевою поліцією. Натомість в Криму в незаконний спосіб, під дулами кулеметів, без участі ЗМІ, було відправлено у відставку легітимну Раду міністрів АРК і сформовано кишенькову прокремлівську, а в Севастополі взагалі «обрано» вулицею громадянина Росії Олексія Чалого так званим народним мером, який відігравав роль публічного керівника містом.

Останній з ключових пазлів. Референдум в Каталонії був абсолютно транспарентним як для ЗМІ, в тому числі іноземних, так і для будь-яких спостерігачів. Відповідно це унеможливило фальсифікацію його результатів. У Криму та Севастополі ситуація була діаметрально протилежною. Иак званий референдум був закритий для ЗМІ і спостерігачів, готувався в авральному порядку (дата змінювалась тричі, в Кремлі поспішали, побоюючись реакції Заходу і законної влади України), у незаконний спосіб, а голосували люди бюлетенями, надрукованими на принтері, хто скільки разів хотів, за будь-якими документами, в тому числі громадяни Росії. Його результати, навіть при бажанні, практично неможливо встановити, а цифри були опубліковані такі, які було замовлено в Кремлі.

∗∗∗

Між Каталонією і Донбасом взагалі прірва

∗∗∗

Порівнювати події на Донбасі, та й в інших південних та східних областях України, з каталонськими взагалі справа марна. Чому? Бо абсолютно різні природа сценаріїв, стейкхолдери, настрої людей та цілі.

Насамперед тому, що, на відміну від каталанської мови, ідентичності, культури тощо, не існує якихось донецьких, луганських, харківських, новоросійських, бесарабських чи будь-яких інших. Так, є свої особливості на Сході, як і в кожному регіоні України, та й як і в різних регіонах більшості  багатонаціональних держав світу. Проте точно немає такого народу як донбасці, немає донбаської мови чи культури. Як і не було ніколи донбаської державності й історії боротьби людей, які там проживають, за незалежність від когось.

А от агресія сусідньої держави була. Зокрема, фактів нищенаведених дій більше, ніж достатньо, зокрема:

– захоплення адміністративних будівель здійснювалося під командуванням російських спецпризначенців та агентів ФСБ;

– першими керівниками так званих «Д/ЛНР» призначалися громадяни Росії (адже місцевих кандидатів-самогубців одразу знайти не вдавалось);

– формувалися незаконні збройні формування російськими кадровими офіцерами;

– зброя, найманці й «відпускники» масово завозилися з Росії;

– російські кадрові військові частини були введені на територію України, щоб зірвати завершення Україною Антитерористичної операції, в результаті якої за три місяці вдалося звільнити біля 2/3 з окупованих територій. Так що тут порівнювати взагалі нічого. Різниця як між небом і землею.

∗∗∗

Але спільні риси між Каталонією і Україною таки є

∗∗∗

Заради справедливості слід визнати, що між процесами в Україні та Каталонії є точки дотику. Причому вони очевидні. І каталонці, і українці мали свої національні держави в давні часи, втратили незалежність і добиваються відновлення протягом останніх понад трьох століть, заплативши величезну ціну за реалізацію своїх мрій життями власних співвітчизників. Більше того, обидві нації сповідують миролюбну політику по відношенню до своїх сусідів і прагнуть бути частиною Європи.

Нам вдалося, скориставшись слушним моментом, мирним шляхом відновити власну самостійну державу у 1991 році. Хоча вже понад три з половиною роки ми, українці, змушені захищати незалежність своєї країни від зовнішнього агресора – Росії – який поставив за мету відновити імперію, поглинути український народ і території України, знищивши, між іншим, незгодних.

Чи стане Каталонія незалежною державою? Питання залишається відкритим. Є занадто багато факторів, які впливатимуть на кінцевий результат. Проте, з огляду на досвід боротьби українців за власну незалежну державу, важливо, щоб було знайдене політичне рішення, бо насилля, як це вже мало місце 1 жовтня, і можлива громадянська війна, у разі, якщо Мадрид і Барселона підуть на подальше загострення, нічого доброго не дадуть нікому. Багатотисячні протестні акції за нехалежність, які щойно пройшли в найбільших каталонських містах, а також заперечення Прем’єр-Міністром Рахоєм референдуму як такого, свідчать, що компромісу досягти буде не просто.

Вадим Трюхан, дипломат, експерт-міжнародник, спеціально для Politeka