Верховна Рада на старті: Гройсман, вибори чи війна?

З огляду на політичні традиції українського парламентаризму, восени сумно в парламенті не буде. Ключові гравці, повернувшись з острівних відпусток, готові включитись в боротьбу за владу. Єдине питання – на якому боці поля вони гратимуть.

Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман уже заявив, що сподіватиметься на всебічну підтримку важливого «пакету реформ». Навіть більше, глава уряду впевнений, що саме від реалізації реформ залежить економічне зростання країни. Чи знайдеться бажання у народних обранців дослухатись до заклику прем’єра, які напрямки роботи будуть пріоритетними в Раді та чи втримається коаліція у нинішньому вигляді, Politeka запитала в експертів.

Ігор Семиволос, директор Інституту близькосхідних досліджень:

Якщо Саакашвілі хоче реально захищати свої інтереси, то для цього є суд. Якщо ж намагатиметься якимось чином «прорватись» до України, то все це буде лише провокацією.

З огляду на наш політичний ландшафт та інтереси, які відстоюють політики, навряд чи побачимо якусь консолідовану позицію. Уже зараз зрозуміло, що проходження законопроектів, анонсованих прем’єр-міністром як головних у цьому політичному сезоні, буде дуже важким. Потрібна буде максимальна мобілізація, враховуючи, що політики спинним мозком починають думати про вибори.

Попри те, що виборець пам’ятає обіцянки нардепів як акваріумна рибка, часу залишилось небагато. Тому вже нині треба бути обережним. Хтось братиме патріотизмом, хтось – популізмом, або ж з ранку до вечора плакатиме над долею українського народу, який ошукують. Побачимо весь спектр політичних думок і акторів. Буде весело.

Тема війни також залишається актуальною. Уже наближаються до кінця консультації щодо Закону про реінтеграцію окупованих територій. Очевидним є факт, що Росію назвуть окупантом. Буде розставлено крапки над «і» з погляду міжнародного права. Цей закон анонсували ще влітку, але його відклали через консультації з нашими союзниками. Вочевидь, Києву потрібна підтримка партнерів у такій складній темі. Отож цей закон визначить наші подальші дії щодо війни.

Є ще тема блокади, постійні спекуляції про торгівлю з окупантами – набір пропагандистських кліше, які постійно чуємо. Тож цю тему та сама «Самопоміч» пробуватиме активно розхитувати. Усе це відбуватиметься в консолідації з тими силами, які хочуть, аби парламентські вибори відбулись раніше.

Кирило Сазонов, політолог:

Пенсійний фонд уже давно дотаційний. Це найбільша стаття витрат із бюджету. У нинішньому вигляді пенсійна система існуватиме максимум два роки. Потім вона  просто рухне.

На Заході катастрофічним вважають співвідношення, коли на двох осіб, які працюють, є один пенсіонер. В Україні ж співвідношення один до одного, тобто перебуваємо за межею кризи. Тримаємось якимось дивом на інерції.

Пенсійну реформу ухвалюватимуть дуже болісно. Опозиційні сили виступатимуть категорично проти. Говоритимуть про підвищення пенсійного віку. Це, звісно, допоможе їм підняти рейтинг, але збереження чинної системи – катастрофа для бюджету. Навколо цієї теми зламається не один спис, буде чимало скандалів, заяв, можливі акції протесту.

У геополітичному вимірі важливим питанням є закон про реінтеграцію Донбасу, який, як його чесно назвав Турчинов, є законом про окуповані території. У нас триває війна, є агресор. Якщо на рівні закону визначимо, що маємо окуповані території, то повністю перекладаємо відповідальність за їхнє життєзабезпечення на плечі агресора. Для Росії це означатиме доволі серйозний фінансовий тягар. Вони знищили всю інфраструктуру Донбасу, затопили шахти, вивезли до себе підприємства. Тож забезпечити ресурсами ці території для Москви буде складним завданням. Кожен день окупації працюватиме дуже жорстко фінансово проти неї.

Закон уже практично узгоджений. Тут важливо не піти на поводу в Європи, яка хоче завершити конфлікт за будь-яку ціну. Бажано – коштом України. Нам потрібно відстоювати свої інтереси.

Що ж до підтримки уряду в парламенті, то тут треба розділяти – окремо підтримку влади, окремо – підтримку законопроектів. Той же закон про реінтеграцію Донбасу, найімовірніше, підтримає коаліція, «Самопоміч», радикали. Не підтримає Опозиційний блок та «Батьківщина».

Закон про пенсійний фонд підтримуватиме коаліція. Опозиція буде проти. Зароблятиме на цьому бали. Тут дуже складно буде зібрати голоси.

Що ж до коаліції, то вона, як подружжя в католицизмі: приречені бути разом. Якщо НФ вийде з коаліції, то БПП доведеться добирати з інших партій потрібні голоси – того ж Ляшка, Тимошенко. Це нікому не вигідно.

Окрім того, “Народний фронт” зацікавлений, аби нинішня система хоч якось, але працювала. Будуть надалі з БПП співпрацювати, висуваючи свої вимоги. Ці дві найбільші партії залишатимуться разом, періодично під певні законопроекти підтягуватимуть голоси з різних депутатських груп.

Є розмови, що партія Ляшка може повернутись до коаліції, аби її посилити. Хоч, у принципі, їх влаштовує бути тимчасовими союзниками: формально залишатись в опозиції, критикуючи владу, але в потрібний момент давати свої голоси. Навколо цього будуть інтриги.

Також тема війни залишиться однією з основних. Вона впливає на всі процеси в країні. У ВР є два крайніх полюси – «партія миру» (Бойко та Опозиційний блок) та «партія війни» (Турчинов, Аваков та Яценюк). БПП трішки розколюється. «Батьківщина» формально залишається опозиційною, але реально ближча всеж таки до Опозиційного блоку. Ляшко та «Самопоміч» ближчі до «партії війни». Цей розкол у ВР існуватиме незалежно від фракцій.

Про дострокові вибори не варто говорити. Їх не буде – ні цього політичного сезону, ні наступного. Тут усе дуже просто. Варто лише розділити, кому потрібні дострокові вибори, а кому вони ні до чого. Відповідно, оцінити вплив.

У списку тих, кому вибори не потрібні, будуть провідні політичні сили, фінансово-промислові групи, західні партнери. В прихильниках – кілька молодих партій, які на хвилі рейтингу хочуть щось отримати. Сили – нерівні. Нині у партійних штабах опозиційних сил немає жодної активності, ніхто на осінь серйозного не планує. Всі готуватимуться до виборів 2019 року.

Петро Олещук, політичний експерт:

Де-юре у нас існує коаліція, хоча де-факто її існування нічим не підтверджене. Альтернативою є лише дострокові вибори, результати яких ніхто не може передбачити. Тому всі триматимуться за цю коаліцію, без жодних сумнівів.

Є відмінності між реальною та бажаною підтримкою дій уряду всередині парламенту. З одного боку, буде чимало критики влади, але ця критика на ухвалення конкретних рішень не впливатиме. Адже будь-яке рішення є результатом домовленостей різних центрів. Реформи можуть ухвалюватися непрогнозованими тактичними коаліціями, які включатимуть різні політичні сили, зокрема Опозиційний блок.

Питання щодо імунітету уряду порушуватимуть. Але тут складно прогнозувати, до яких конкретних наслідків це призведе. Оскільки в реальності коаліції немає. Завжди є ризик, що після заслухання звіту уряду його роботу можуть визнати незадовільною. Це означатиме його відставку. Тому ніхто зайвий раз це питання не хоче порушувати.

Перемовини між політичними гравцями постійно відбуваються. Але вони не можуть бути ефективними без довіри між сторонами. А такої довіри не може бути в принципі. Мало віриться в якусь стратегічну співпрацю між різними сторонами української політики. Залишаються лише ситуативні альянси. Не більше.

Романія Горбач