Андрій Новак: Уряд свідомо реалізує план із девальвації гривні

Що чекає гривню вже восени, хто займається масштабними спекуляціями на ринку та з якими ризиками доведеться зіткнутись вітчизняній економіці, в інтерв’ю Politeka розповів економіст Андрій Новак.

– Чи є шанс побачити з початком роботи Ради зміцнення національної валюти?

– Вирішили піти найлегшим шляхом?

– Так само, як колись крокували їхні попередники, коли завдяки девальвації легко вирішували два завдання: наповнення центрального та місцевих бюджетів (виконання та перевиконання через інфляційний ефект) та задоволення апетитів знаменитих експортерів, які за сумісництвом є головними фінансово-промисловими та політичними групами.

Це дуже легка дорога для влади і дуже важка для всіх громадян України та всіх тих підприємств, які не є експортерами. А таких у нас – більшість.

– Які ж ризики для пересічного українця від такого «планування»?

– Після девальвації національної грошової валюти йде ланцюгова реакція – підвищення цін. Спершу на імпортні товари (саме за валюту купуються), потім – на послуги та вітчизняні товари.

Це провокує зниження купівельної спроможності громадян. Навіть номінальне збільшення пенсій та зарплат за таких високих темпів інфляції не компенсує нічого. Виходить, що на руках у людей нібито буде більше грошей, а купити за них зможуть значно менше товарів та послуг.

– Але ми вже бачимо, що ціни на прилавках у магазинах ростуть із незрозумілою динамікою. Чи є тут спекуляції?

– Пожинаємо плоди того, що за останні 2,5 року в рази підняли ціни на енергоносії, при чому – на всі види одночасно. А це обов’язковий елемент будь-якого товару та послуги. Відповідно, виробник чи торговець товарів мусить піднімати ціни, якщо у нього росте основний елемент собівартості.

– Тенденція збільшення цін триватиме?

– Якщо уряд реалізовуватиме свій план із девальвації гривні, то знову матимемо черговий виток високих темпів підвищення цін. Зауважте, пальне у нас на 86% імпортне. Якщо валюта, за яку його купуємо, дорожчає, то автоматично дорожчає пальне, відповідно – транспортні послуги. Усе це впливає на ріст цін.

– Чи можна цьому протидіяти?

– Можна. Не реалізовувати план із девальвації гривні, а навпаки – стабілізувати і навіть трохи її зміцнити. Для цього є всі можливості, враховуючи маштабну зовнішню валютну допомогу, яку Україна отримує з різних джерел, не лише від МВФ. Можна було б цією допомогою користуватись значно ефективніше – в інтересах держави, а не в приватних.

– Знову все впирається в конкретних осіб, які приймають ключові рішення державного рівня?

– Звичайно. Це уряд, керівництво НБУ, президент. У цих трьох «соснах» і ховається вся ситуація, яка є в державі.

– Експерти попереджають, що зниження світових цін на аграрному та металургійному ринках негативно вплине на курс гривні зокрема та економіку України загалом. Погоджуєтесь зі таким прогнозом?

– Залежність, звичайно, є. Але щодо аграрного сектору, то останніх п’ять років наші аграрії б’ють рекорди, як із врожайності, так і з об’ємів експорту. Навіть якщо ціна на їхні товари трішки нижча, але об’єми від продажу ростуть, то в принципі самих валютних надходжень не стає менше.

Плюс треба врахувати зовнішню валютну підтримку, яку Україна отримує. За бажання цей валютний ресурс (як і від експорту) можна було використовувати краще. Проте тут усі діють за принципом – поки на посаді, треба грошові потоки використовувати і перенаправляти у свої, наприклад, офшорні компанії.

26 років ми постійно говоримо про залежність від цін на зерно, метал, хімію. Це свідчить про надзвичайну слабкість внутрішньої економічної політики. У Росії є залежність від газу і нафтопродуктів. У нас залежність від зерна, металу та хімії. Це ненормально.

Наш сировинний експорт не може бути предметом гордості. Тим паче не є двигуном економічного розвитку. Потрібна внутрішня економічна політика, спрямована на те, аби всередині країни формували значно більше доданої вартості. Тобто виготовляли готові споживчі товари. А так ми сировину експортуємо, а готові товари імпортуємо.

– Часто можна почути думку, що валютний ринок ще не повністю відчув основні наслідки торгової блокади на Донбасі та «націоналізації» українських підприємств на окупованих територіях. Яка тут простежується динаміка?

– Звісно, влада завжди знайде десятки аргументів, пояснень, чому відбувається девальвація гривні. Причиною можна назвати що завгодно – і блокаду, і націоналізацію, і нездійснення приватизаційних планів тощо.

– Невже це все пусті відмовки?

– Так. Виправдання, чому девальвує гривня. Від досі чинної голови НБУ чули низку таких виправдань, більшість з яких є комічними і до фінансів та економіки не мають жодного стосунку.

– Наскільки Україна сьогодні залежна від зовнішньої фіндопомоги та чи отримаємо до кінця 2017 р. очікувані $3,5 млрд траншу від МВФ?

– З одного боку, призупинення траншів МВФ – це дуже поганий сигнал для наших західних партнерів. Із другого – за останні три роки надходження чи ненадходження траншу ніяк не впливало на стабілізацію гривні.

Після Революції гідності МВФ відновив програму кредитування України, збільшивши її з 12 млрд до 17,5 млрд. дол. Інколи навіть отримували одним платежем до 5 млрд дол. Але гривня всі ці три роки девальвувала, причому так глибоко, як ніколи у своїй історії.

Сподіватися на те, чи прийде до кінця року транш, не варто. Коли у влади є свій внутрішній план девальвації гривні, то, з траншем чи без нього, робитиме те, що хоче. Пояснюватимуть знецінення валюти політичними, військовими причинами, природними умовами тощо.

– Чи варто нам нарощувати свій зовнішній борг? Адже маємо не зовсім позитивний досвід тієї ж Греції, яка пов’язала у своїх боргових зобов’язаннях.

– Усі країни користуються кредитами. Справа не в тому, що ви взяли у борг, а у тому – як ви цей борг використали. Якщо гроші запустили в розвиток економіки, то завдяки цьому заробляєте. Відповідно, частину із заробленого без проблем можете повертати поетапно кредитору. Якщо ж усі гроші проїли або розікрали, тоді такі борги стають обтяжливими. Із Грецією тут не варто порівнювати.

МВФ – лише один із інструментів принципової політичної підтримки України як держави, яка на сьогодні єдина у світі зупиняє російську агресію. Тому Україну в цій боротьбі завжди підтримуватимуть. Інше питання – об’єми цієї підтримки.

Зараз нас підтримують мінімально, тільки щоб тримались на плаву і виконували роль стримування російської агресії. Для того, аби розраховувати на масштабнішу допомогу, хоча б на рівні Греції, треба, щоб наші політики працювали ефективніше. Потрібна заміна чинної політичної еліти. Довіри до неї у наших західних партнерів практично не залишилось.

– Досі не вибрали голову Нацбанку. Відсутність керівника посилює нестабільність на фінансовому ринку?

– Це ще один з елементів, на які наші партнери дивляться і спершу не розуміють, а потім сміються. Як це голова НБУ може бути у відпустці уже п’ять місяців? Це взагалі не передбачено чинним законодавством. Той факт, що в умовах війни, економічної кризи в ключової інституції країни немає керівника – нонсенс.

 – Чому так затягують?

– Глава НБУ – це глибоко пропрезидентська людина. Глава держави хотів би замінити шило на мило: замінити одну свою людину на іншу. Але цього, вочевидь, не хочуть наші західні партнери, які висувають свої кадрові вимоги. На кшталт того, як свого часу призначили міністром фінансів Наталію Яресько – людину з іншим громадянством, хоч і українського походження.

Не виключаю, що зараз західні друзі висувають подібну кадрову вимогу і щодо голови НБУ. Однак президент зацікавлений у тому, аби тягнути час і поставити на це місце свою людину.

– Чи може в найближчій перспективі це питання вирішитись?

– Усе залежить від ступеня тиску з боку Заходу. Якщо вони пов’яжуть призначення нового голови НБУ з надходженням наступного траншу, то є ймовірність, що голову регулятора призначать. Навіть із прагматичного погляду – мають розуміти, кому дають свої гроші. Якщо ж такого тісного зв’язку не буде, то президент і надалі тягнутиме час.

– Як можете образно оцінити нинішній стан вітчизняної економіки?

– Українська економіка нині нагадує човен, який якорем прикутий до дна. Не може нікуди особливо рухатись. У цьому човні в різних місцях час від часу виникають дірки, які треба латати, весь час вичерпувати воду, аби не потонути. Фактично цим черпанням води та затиканням дірок і займаються керівники країни. Змінити цей стан справ може лише зміна веслувальників. Ті самі політики ніколи не дадуть нам інший результат, ніж той, який вони давали останні 20 років.

Романія Горбач