Саміт Україна-ЄС: європрагнення України та стіна євронерозуміння

Очікування і надії

Щорічна зустріч на вищому рівні Україна–Європейський Союз, яка відбулася в Києві 12-13 липня, була знаковою. Рівень взаємодії Євросоюзу та нашої країни, що заплатила за свої європейські устремління репресіями Януковича та російською агресією, є безпрецедентно високим.

Ба більше – до нинішнього саміту сторони мали певні досягнення: місяць тому запрацював нарешті багатостраждальний безвізовий режим, а буквально перед зустріччю Рада ЄС остаточно затвердила не менш багатостраждальну Угоду про асоціацію.

Проте відкритим залишалося питання планів на майбутнє. Інакше кажучи, необхідно розуміти, яка ж наступна станція на шляху до європейської інтеграції України? Що може отримати наша країна та яке «домашнє завдання» їй для цього необхідно виконати?

Перші тривожні дзвіночки пролунали 12 липня, коли в пресу просочилася інформація про проблеми з підготовкою Спільної декларації Саміту. А трохи пізніше з президентом Петром Порошенком зустрілися високі гості, які вже прибули до Києва: президент Європейської ради Дональд Туск і глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Єврочиновники озвучили дуже неприємну звістку: нинішня зустріч завершиться без спільної декларації.

Що, за традиціями багатосторонньої дипломатії, констатує факт глибокої кризи у відносинах – на кшталт «сторони зустрілися, але не змогли ні про що домовитися». Тому, навіть з огляду на особливу позицію адміністрації Дональда Трампа щодо Кліматичної угоди, підсумкові декларації на зустрічах G7 і G20 нехай із застереженнями, але погоджували. Там, де погодити не виходило – наприклад, на нещодавньому міні-саміті НАТО у Брюсселі – статус заходу завчасно знижували до «спільного засідання» або чогось подібного.

Короткі спільні заяви за підсумками зустрічей Україна–Європейський Союз були навіть тоді, коли відносини були нижчими за точку замерзання – в 2004-му, коли європейці бачили ознаки підготовки фальсифікації виборів командою Кучми-Януковича, та з 2011 по 2013, коли Віктор Янукович, який нарешті здобув владу, демонстративно водив весь цивілізований світ за ніс.

Зараз же весь попередньо підготовлений і досить детально виписаний семисторінковий документ опинився в шредері через один маленький, але принциповий момент.

«Європейський Союз визнає європейські прагнення України і схвалює її європейський вибір».

Це цитата зі Спільної стратегії Євросоюзу щодо України, ухваленої Європейською Радою ще в 1999 році. Пізніше це саме формулювання перекочувало до преамбули Угоди про асоціацію. Крім того, воно ж зустрічається в спільній заяві саміту Україна-ЄС 2015 року.

Нідерландська підніжка

Логічно, що вітчизняні дипломати наполягали на включенні формулювання і до нинішнього тексту. Але категорично проти цього виступили… Нідерланди, які чомусь вирішили, що текст надто наближає нашу країну до ЄС (або ще з якихось міркувань – офіційна причина залишається невідомою).

Ба більше – Гаага наполягала на внесенні до декларації тез, розроблених за підсумками нідерландського референдуму – про те, що «Угода про асоціацію не надає статусу кандидата на вступ до Євросоюзу, а також не створює зобов’язання щодо присвоєння такого статусу Україні в майбутньому»! Хоча зараз у таких формулюваннях немає необхідності: провальний для українсько-європейських відносин референдум у Нідерландах, слава Богу, вже історія: там евроскептики програли вибори до парламенту країни в березні цього року; позиція нідерландського прем’єра-центриста Марка Рютте зараз нічим не загрожує.

Хоч би як, а європейська країна, яка найбільше постраждала від агресії Росії на Донбасі, з незрозумілих причин продовжує підігравати Кремлю – спочатку ледь не запоровши Угоду про асоціацію, а тепер – поставивши під сумнів навіть не європейську перспективу України (про неї в документі не йшлося), а самі європейські прагнення нашої країни та її європейський вибір.

Ситуацію погіршило ще й те, що позицію Нідерландів підтримали ключові країни Євросоюзу, які на словах начебто непогано ставляться до України – Німеччина і Франція.

Київ також виявився неготовим відмовитися від абсолютно безневинної, але важливої фрази про європейської мрії. Тим паче – допустити, щоб у документі були присутні відверто образливі для нашої країни формулювання.

За підсумками вечірньої наради 12 липня, Порошенко, Туск і Юнкер так і не змогли знайти вихід із ситуації.

Європерспективи, антикорупційна палата та побажання зміцнювати єдність

На спільній прес-конференції Порошенко та керівники Євросоюзу намагалися випромінювати оптимізм. Український президент заявив, що нинішній саміт уже увійшов у історію «як саміт безвізу та асоціації». Водночас глава держави наголосив на неприпустимості позицій політиків, які ставлять під сумнів європейський вибір України.

«За всієї поваги до кожного лідера інститутів та держав ЄС, я хочу підкреслити, що ні в кого немає жодного ні морального, ні політичного права поступатися буквою і духом Угоди про асоціацію, її метою, її сенсом і її значенням для українського народу та для майбутнього нашої держави, – заявив Порошенко. – Україна чітко декларувала своє європейське прагнення та європейський вибір. Ми нікому це не віддамо, ніхто не має права у нас це забрати».

Брюссельські гості прогнозовано закликали Київ прискорити боротьбу з корупцією. Втім, вони не були оригінальними: цього тижня аналогічні заяви робили і держсекретар США Рекс Тіллерсон, і генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг. Утім, вітчизняна влада знаходить у собі сили ігнорувати подібні «повчання»: епопея зі зняттям депутатської недоторканності з нардепів і скандал із авіаперевізником Ryanair наочно демонструють ступінь пріоритетів на печерських пагорбах.

Що було справді новим – то це заява Жан-Клода Юнкера про те, що ЄС відступився від вимог зі створення в нашій країні антикорупційного суду. Замість цього Брюссель нібито згоден на створення антикорупційної палати у складі Верховного суду України.

Заява відверто незрозуміла та не адекватна масштабу завдань і рівню загроз, які в нашій країні породжує корупція. Таку позицію одразу ж розкритикувало Національне антикорупційне бюро, а також вона викликала непідробне здивування депутата Європарламенту Ребекки Хармс, яка відома своєю послідовною підтримкою України.

На прес-конференції не сказали ні слова про підсумкову декларацію. Порошенко, Туск і Юнкер також уникали відповіді на запитання преси про підсумкову декларацію і про те, чи є в ній згадка про європейський вибір України. Замість цього Дональд Туск нагадав, що ця теза є в преамбулі Угоди про асоціацію.

«Лише повторю те, що я сказав про найважливішу частину найважливішого документа – Угоди про асоціацію. І це не слоган. У ній записано, що Європейський Союз визнає європейські прагнення України і схвалює її європейський вибір», – сказав президент Ради ЄС.

Він також додав, що підтримує це положення, але наголосив, що заявляє це від власного імені, а не від імені Євросоюзу. «Це також наша особиста думка, моя і Жан-Клода Юнкера. Невипадково думка президентів двох європейських інститутів збігається, коли йдеться про відносини України та ЄС», – заявив Туск.

Також українська сторона продовжила говорити про наміри нашої країни в перспективі приєднатися до митного союзу з ЄС, інтегруватися в Шенгенську зону, стати частиною цифрового ринку. «Саме тому важливо вже сьогодні почати розробку дорожньої карти для наших планів», – підкреслив Порошенко.

Окрім того, глава української держави поінформував про обговорення так званого «Плану Маршалла для України». Але не конкретизував, у чому полягало обговорення і чи дійшли до чогось переговорники. Втім, про це говорити зарано – відомо, що «План Маршалла» презентують на саміті «Східного партнерства», який відбудеться восени в Брюсселі.

Резюмуючи, можна зробити маловтішний висновок: саміт, який міг би виявитися досить успішним, став практично провальним. Зараз довіру між сторонами серйозно підірвано, ніхто не знає, в який бік рушити відносини Києва і Брюсселя.

Винними у ситуації, що склалася, можна назвати обидві сторони. Очевидно, що якщо ми продемонстрували б істотний прогрес за три постреволюційні роки або хоча б волю щось змінювати – то й тон розмови з нашою країною був би зовсім іншим. Із другого боку, важко назвати адекватною позицію ключових держав Євросоюзу, які поділяють відверте прагнення Нідерландів блокувати абсолютно все, що пов’язано з Україною.

Відповіддю на неуспішний саміт має стати наше бажання і готовність змінюватися та проводити структурні перетворення. Не лише для того, щоб наблизитися до Європи, а й передовсім із метою побудови нормальної та адекватної країни. Крім того, слід інтенсифікувати дипломатичну та роз’яснювальну роботу, аби тези про європейські прагнення все ж таки з’явилися в підсумковій резолюції на листопадовому саміті «Східного партнерства».

Максим Вікулов