Йосип Вінський про найслабшу Раду та прізвище наступного президента (відео)

– У 2012 році ви казали, що всі політики, яких ми мали, були нездарами. Наразі чимало змін відбулося, та позитиву не відчуваємо. Чому не рухаємося вперед?

Суспільство значною мірою виявилося не готовим до життя в демократичному осередку. Воно не готове було брати на себе відповідальність за формування влади, як у центрі, так і на місцях. Мали місця фальсифікації, підтасування. Але якщо людина голосує за гроші і за вказівкою – це питання вибору цієї людини.

Необхідно пройти певний історичний період часу, щоб сформувати суспільство яке здатне дати собі раду.

– Скільки часу для цього потрібно?

– Відрізок часу залежить від еліти, яку має країна. Або це колишні ув’язнені чи люди, які наразі розікрали країну, або це моральні люди, інтелектуали.

На жаль, ми маємо сьогоднішню еліту із двох категорій. З одного боку, грубо кажучи, – люди, котрі, з 90-х бувши злодюгами, розікрали державу, а із другого – хунвейбіни, котрі нічого не знають, не вміють і ніколи нічого не робили.

Те, що бачимо останнього часу – наслідок такої ситуації.

– Багато кажемо загалом, а як щодо конкретних прізвищ?

– Коли ми почнемо називати конкретних осіб, ми ніколи не отримаємо потрібної суті. Можемо назвати президента, адже він приймає рішення особисто. Можемо назвати і прем’єр-міністра, бо він очолює виконавчу владу. А ось у Верховній Раді рішення приймає не одна людина, а щонайменше 226 голосів. Ця певна більшість голосує аморально, безвідповідально, за чужими кальками, які написані не у ВР, і навіть не в Україні.

– Де ж вони пишуться?

– По-різному – в Адміністрації президента, у Міжнародному валютному фонді, у кабінетах українських олігархів. Тобто де завгодно, лише не у кабінетах Ради. Це ж не секрет.

– Як змінювався парламент з часів вашого депутатства до сьогодні?

– Найбільш ударним і державотворчим було II скликання Верховної Ради, коли я вперше прийшов у 1994 році. Були різні люди, але вони намагалися писати закони, вони читали законопроекти, була дискусія щодо правильності голосування. Не було такого, що хтось десь поїхав і не прийшов у комітет. А якщо було, то дуже поодиноко.

Через новизну не було цілковитого розуміння, що робити. Але було розуміння своєї відповідальності перед державою та людьми. Це ключове, на чому хочу наголосити. Адже зараз цього немає – розуміння своєї ролі за державу і громадян.

Наразі чуємо лишень багато лозунгів і слів. Люди прийшли знищити геть соціально і економічно країну, що, власне, і вдається. Нічого позитивного не пропонують і ефективного не роблять. Навіть правильний лозунг щодо боротьби з корупцією перетворили на розвал системи державного управління. Бо першу вони не побороли, а останню – розвалили. Великою мірою сьогодні держава некерована, а якщо керована – то специфічними і незаконними методами.

Моя оцінка таких моральних, політичних, фахових якостей Верховної Ради – вона найслабша з усіх за роки незалежності.

– Ви були в політичній силі Юлії Тимошенко. Чому пішли та які розбіжності були? Чи спілкуєтесь зараз?

– Скажімо, що ця історія непроста. Я завжди був прибічником і соратником Тимошенко.

Коли Олександр Мороз підтримав коаліцію з Партією регіонів, я це не міг сприйняти політично. Написав заяву і склав повноваження заступника голови Соціалістичної партії України, потім мене виключили з неї. Виявився позафракційним депутатом.

Тоді мої політичні позиції були суголосні з партією Юлії Тимошенко. Я увійшов до складу її команди. Працював з однією умовою – ми рухаємося соціал-демократичним шляхом, що пані Тимошенко мені і підтвердила.

У 2008 році розпочалися перемовини Тимошенко з Януковичем щодо об’єднання з усунення Віктора Ющенка. Я був категорично проти цієї коаліції. Можливо, не було стільки знань, скільки на підсвідомості відчував, що Партія регіонів завдасть Україні величезної шкоди.

Тому полишив посаду міністра транспорту та зв’язку України у зв’язку з кадровою і економічною політикою та етикою поведінки Юлії Тимошенко.

– У 2009 році ви зробили прогноз, який справдився: «Я думаю, що в Тимошенко немає твердих переконань. Вона чинитиме за обставинами. Але я твердо знаю, що вона президентом не буде». У вас була інформація щодо перебігу виборів?

– Ні. На відміну від політологів, я маю вищу політологічну освіту. Це дає змогу до аналізу і прогнозів багатьох політичних подій.

Не хочу зачіпати персональні нюанси. Вона хороший опозиціонер. У неї до цього чималий хист. Але як державна людина вона не може бути ні президентом, ні прем’єр-міністром, бо в неї немає розуміння стратегічного розвитку України і внутрішнього переконання.

Зокрема, настав час оновити політичний клас у державі. Але не в такий спосіб, як це зробили у цій Верховній Раді. Ми повинні замінити старий політичний клас гідними, грамотними, просунутими, інтелектуальними людьми. Тими, хто щось у своєму житті зробив, а не просто прийшли з вулиці і керують державою. Ми усі бачимо наслідки зараз.

Сподіваюсь, що українське суспільство «породить» такого очільника. На сьогодні ми не знаємо прізвища наступного президента. Переконаний, що ніхто з нинішньої політичної верхівки ним не буде.

– А звідки цій людині взятися?

– Прийде така особа, яка не є в тому політичному полі, яке ми спостерігаємо на екранах телебачення. Але ця людина – справжній українець, який має досвід професійний, політичний, економічний. У 2012 році ніхто не думав, що Петро Порошенко очолить країну.

Зауважте, як грамотно побудована політична система Франції: відбулися вибори президента, через місяць – вибори до парламенту. Аби на одній хвилі сформувати владу, яка діятиме разом. Так має відбутися і в нас.

Я прихильних дочасного переформовування сьогоднішньої влади. Чим швидше ми змінимо весь політичний клас – тим краще для держави. Президента, парламент, місцеві влади маємо обрати в максимально стислий час. Відповідно, змінити Конституцію і виборчий закон. Жодної мажоритарки не може бути апріорі, бо це пряме порушення Основного закону.

– Ви в усіх асоціюєтесь із Соціалістичною партією. Вона сьогодні існує?

– Формально так. А фактичної діяльності вона не веде. Власне, я все життя був соціалістом.

– Відносини з Олександром Морозом підтримуєте?

– Останні роки не підтримуємо. Останнього разу перетиналися з ним чотири роки тому.

– Була інформація, що ви об’єднуватиметесь із соціалістами Леоніда Кожари. Це так?

– Я чітко розумію, що у стратегічному сенсі успіхи в Україні можливі лише за реалізації соціал-демократичної моделі її розвитку. Тому абсолютно всім на всіх площинах, хто розділяє соціал-демократичні погляди, для успіху необхідно об’єднатися. Іншого шляху порятунку держави немає.

Неоліберальна консервативна модель, яку нам нав’язують, суперечить українському менталітету й історичним реаліям. Вона вестиме до розвалу держави і знищення соціально-економічної бази. Як це ми бачимо на власні очі.

– Що ви відповіли б Віталію Кличку на фразу «міст втомився» щодо аварійної ситуації з Шулявським шляхопроводом?

– Інфраструктура – складна і відповідальна сфера. Якщо людей можне ввести в оману на виборах, не заплатити заробітну платню, то якщо не ремонтувати міст – він обов’язково впаде. Дороги не обманеш. 25 років не вкладали гроші в автодороги, лише латають. До речі, за цей час не реконструйовано і не побудовано жодного метра дороги.

Мости, побудовані за радянські часи, вимагають капітального ремонту. І це мусять робити. Треба працювати, а не балакати.

– Надавати гроші…

– Київ є найбагатшим містом в Україні. Можна нові дороги побудувати, не лишень латати асфальт. Треба хотіти це зробити.

– Як ви ставитесь до новостворених органів – НАЗК, НАБУ, САП? Чи дійсно вони здолають корупцію?

– Є помилка у ключових речах. Не можна побороти корупцію, не здолавши тіньову економіку. Первинна проблема української корупції перебуває у площині тіньової економіки.

Якщо не буде вжито заходів організаційного, політично, юридичного характеру щодо виводу економіки з тіні – уся боротьба з корупцією буде лише пустими словами. Що наразі і бачимо – стратегічно неправильно обрано пріоритет.

Починати требі зі зарплат у конвертах, конвертаційних центрів, боротьби з офшорами, несплати податків тощо. Але боротьба з тіньовою економікою зачіпає дві категорії людей – малий бізнес і олігархів. На це очі закрили. А намагаються долати вже наслідки.

Ланцюг антикорупційних органів має бути завершено. І точкою в цій структурі є Національна антикорупційна комісія. Бо вона збирає всі декларації і перевіряє їх. І це має робити техніка, аби ніхто не міг сховати статки. А вони свідомо завалили техніку і морочать голову, що нібито борються з корупцією.

– Ви подавали електронні декларації?

– Електронні ні, не було потреби. Але все життя я подавав звичайні декларації. Різниця між ними невелика. Жодних проблем не було. Єдине, що це мало перевірятися людиною – кожний папірець.

Смисл е-декларацій – їх перевіряє техніка, яка не бере хабарів, працює вдень і вночі, швидше опрацьовує. І якщо комп’ютер видає червоні позначки, лише тоді залучається НАЗК.

У нас модель свідомо завалено на технологічному рівні. Спектаклями на виході нам морочать голову. Тому в результаті не маємо гучних ув’язнень, лише затримання – а це процес. Лише рішення суду може визначити, чи є людина корупціонером.