Американські гірки

Ставки зроблені. Петро Олексійович низкою своїх прямолінійних ініціатив і призначень чітко позначив, що вважає себе «одноосібним господарем». Має право? Безумовно.

Деякі зовнішні партнери, які брали на себе консультаційну роль і дофінансування держави/реформ, трошки, правда, очманіли від цього одкровення. І наполегливо намагаються нагадати президенту про наявність інших «попередніх» домовленостей…

Нещодавнє масштабне впровадження слідчих Антикорупційного нацбюро в документи і кабінети Нацбанку – чергова спроба консультантів повернутися до із самого початку узгоджених реформаторських «step-by-step». НАБУ взагалі завдає точкові, але найпотужніші удари по ключових стовпах в оточенні президента. Першим з гри вибили Миколу Мартиненка. Людину, звичайно, близьку до Арсенія Яценюка. Але він грав дуже важливу роль в кулуарно-економічному зближенні двох кланів. Показове «опускання» всесильного голови ДФС Романа Насірова сильно розлютило навколопрезидентські еліти. І ось тепер – пряма атака на фінансову команду в особі Валерії О. Гонтаревої.

Ніяких більше натяків? Втім, ніхто поки не розуміє, чому, з одного боку, Петро Олексійович настільки відверто відмовляється від вчорашніх домовленостей, а з іншого – як все-таки йому пояснювати і без того очевидне … Його жорстка «декларантна» атака на антикорупційних активістів та інші «свободи слова» вже має цілком собі конкретну і недвозначну закордонну оцінку. І? Навіщо все-таки?

Не можна, зрозуміло, сказати, що американський посол Марі Йованович особисто планує порядок денний НАБУ, але її роздратування «парламентськими виборами НАБУ-аудитора» було занадто очевидним … Вона особисто промотувала і погоджувала з половиною впертої фракції БПП Роберта Сторча (в рамках все тих же домовленостей). Але президентські хлопці нахабно тягнули Найджела Брауна. Ігрова інтрига? Але питання-то в іншому: протягнули б і що далі?

Так, НАБУ вдалося б закликати через пару-трійку місяців до ноги, але це сильно розлютило б міжнародні фінмоніторингові органи. Круто, звичайно: вдома тебе ніхто не чіпає, але варто виїхати на «ескортну прогулянку» на Корсику і відразу international-cop біля воріт…

Так чи інакше, партнери вже невдоволено стукають в двері. По-перше, МВФ явно перестав розмовляти і зовсім не хоче давати грошей. По-друге, НАБУ б’є по ближнім. По-третє, на зовнішніх ринках тиша і різке скорочення реально продуктивних комунікацій. По-четверте, Нормандія заморожена. Партнери по «росстримуванню» – Німеччина і Франція – вмили руки… І ось що це означає?

Порка поки не на користь. Все стає тільки гірше. Незрозуміло – чому? Або ПО реально володіє великою кількістю своїх ресурсів і готовий увійти в конфлікт із зовнішніми партнерами. Або він щиро вважає, що вони… на його боці. Або він знайшов… нового суперпартнера. Або зовсім не розуміє правил гри?

Михайло Подоляк, політтехнолог