Навіщо лідери тримають при собі сволот
Дивився сьогодні трансляцію з парламенту сподіваючись отримати хоч якусь інфу про мітинг воїнів-афганців і частини АТОвцев, що приєдналась до них, під Верховною Радою. А подія непересічна: до п’яти тисяч непривітних мужиків, які реально воювали, а не піжонів в камуфляжі, без копійки проплат з боку зібралися зі всієї країни відстоювати свої соціальні права і гарантії.
Політична стабільність побудована на міфахІ керівництво Верховної Ради і Кабміну негайно відгукнулося, запропонували домовлятися і знаходити взаєморозуміння. Так як ясно, що якщо відмахнутися, то на наступний раз зберуться вже двадцять тисяч і вже не таких мирних.
Інформацію про мітинг, зрозуміло, в ефір так і не пустили. Зате я побачив інтерв’ю Ляшко. В якому він на блакитному оці розповів, що побіжний Онищенко – це людина одночасно Порошенко і Тимошенко. І діяв відразу в інтересах обох. І вони навіть збиралися утрьох (!), обговорюючи, як разом грабувати країну і все таке інше.
Ну, Тимошенко і Порошенко, що роблять спільну справу – це, звичайно, той ще оксюморон. Ну хіба що електроенергію виробляти, тому що між ними божевільне напруга.
Питання в іншому. Доки наші лідери будуть наближати до себе людей нікчемних, дрібних, кон’юнктурних і продажних? Так, ці віддано їдять начальство очима, виляють хвостом і готові облизувати за малу подачку. Або чималу. З порядним і сильним складніше, у них є своя думка, вони не дозволяють відступати від заявлених принципів, але ж вони і не зрадять. Як Ляшко зрадив Тимошенко, а Онищенко зрадив Порошенко.
Простий приклад. Ляшко і Хмара з’явилися в оточенні ЮВТ в один і той же час – в 2001 році. Степан Ількович підтримував її щиро, не нажив на цьому ніякого стану і пішов від неї, будучи не згодним з її політичним курсом. Ляшко ж вирішував з прем’єром Тимошенко купу шкурняков, а тепер, уже почавши передвиборчу парламентську кампанію, поливає її брудом більше, ніж влада.
Подібне тягнеться до подібного. Сильні спираються на сильних і принципових. Кон’юнктурники – на пристосуванців. Тому так і живемо.
Олександр Кочетков, політолог