Сергій Фурса про реформи Нацбанку, корупцію та програш Коломойського

Не знаю, чи будуть голоси в Раді за його кандидатуру, для цього потрібно розуміти, що відбувається у них там під куполом. Але кандидатура Смолія хороша. Бачимо, що протягом майже 10 місяців він виконує обов’язки голови НБУ. Політика Національного банку за цей час не змінилася, її якість оцінюють як дуже високу й інші країни, й внутрішнє банківське товариство. Далі все залежатиме від депутатів.

Про реформу НБУ

Якщо ми говоримо про реформування в Україні загалом, то у нас банк вибіг далеко вперед, за ним всі інші не встигають. Суди ще не реформовані.

Передовсім була реформа самого Національного банку. Звідти поганою мітлою вимели купу народу, який там не мав бути. Банківський сектор почав регулюватися. Раніше у нас із цим була величезна проблема. Банкопад, або очищення банківської системи – також величезна заслуга Валерій Гонтаревої та її команди.

Чому так багато банків фактично були зомбі-банками? Бо система не регулювалася до 2014 року. У результаті ми побачили величезний провал, бо всі творили що хотіли – від державних банків до приватних. Ведення регуляції зараз дуже жорстке. Ми знаємо і за власниками, і за їхньою поведінкою, що можна робити банкам, що не можна. Очищення банківської системи було фактично очищенням авгієвих стаєнь, яке призвело до того, що Валерію Гонтареву тепер ненавидять усі в Україні, принаймні умовний народ. Те саме було в Туреччині, коли під керівництвом голови Нацбанку проводили таке саме у 2000-х рр.

Плюс ми відмовилися від фіксованого валютного курсу, адже це тиснуло на економіку. У короткостроковій перспективі всі були щасливі, потім бах – і всі розорилися, потім усі щасливі, потім бах – усі розорилися. Тепер у нас монетарна політика, таргетування інфляції, немає жорсткого валютного курсу.

Зараз гривня девальвує не тому, що хтось хоче, а тому, що це природний процес на ринку. Така кумедна була цифра 23 лютого – цього дня протягом трьох років один і той самий курс гривні, плюс мінус кілька копійок. Тому говорити про те, що у нас якась шалена девальвація, не варто. 1 січня, припустімо, у нас було 27, а стало 28 – зміни 3%. Про яку девальвацію ми в принципі говоримо? 3% – це коливання. Пара долар-євро ходить значно більше на світовому ринку. Неправда, що зараз величезна девальвація, яка дуже підтримує наших експортерів. Ціни на сталь зросли на 50% за минулий рік. Ось це підтримує наших експортерів, які експортують сталь. Зміна курсу на 3% – це взагалі ні про що.

Національний банк іще з 2014 року звинувачують у корупції, а яка конкретно корупція – ніхто не каже. Безумовно, ми живемо в корупційній країні, у нас високий рівень корупції. Якщо є десь конкретний корупційний кейс за конкретними банками – давайте говорити, що там корупційний кейс.

Як банки виводили з ринку? З усіма банками було підписано програму капіталізації. У всіх збитки, всі в жахливій ситуації, але повинні виконувати програму капіталізації. Можна було на момент початку 2015 року закрити всі банки, у всіх був негативний капітал. Але не можна так зробити. Ми як держава повинні спробувати переконати власників підтримати ці банки. А далі відбувається історія. Власники обіцяють, що будуть підтримувати банки. Можете закрити банк на такому етапі? Напевно, ні, ви ж домовилися, що зараз буде капіталізація. Далі збільшують і збільшують капітал – і раптом не збільшують, починають виводити гроші. Виведення грошей – корупційне питання. Але ви не могли відразу закрити цей банк, бо тоді потрібно було б усі банки закрити. У вас один підхід до всіх. Ви говорите: «Донеси капітал», а він: «Донесу». Виходить і починає виводити гроші з банку. Ви на цьому етапі закриваєте банк.

Чи була корупція в цьому випадку? Складно сказати. Але логіка дій Нацбанку абсолютно зрозуміла. Тому якщо є якийсь корупційний кейс за якимись конкретними банками – давайте розслідувати, ніхто не говоритиме, що хтось десь святий. Ми говоримо про політику Національного банку – вона була правильною. Якщо в рамках цієї політики хтось чинив якісь зловживання – таких людей треба карати.

Про програш Коломойського

Від націоналізації «Приватбанку» бізнесмен Ігор Коломойський програв. Ми бачили його агресію протягом усієї цієї процедури. Бачили, що канал «1+1» показував про Катерину Рожкову і Гонтареву. Так не поводяться люди, які хочуть виграти від націоналізації. Вони максимально довго чинили опір цьому.

Коломойський виграв, коли система не регулювалася і людина могла вивести $5 млрд. «Приватбанк» працював як піраміда, як пилосос: він викачував гроші з депозитів і закачував їх кудись. Пробіглися і показали, як, куди і де закачували ці гроші, іноді протягом одного дня. Фінансово так не буває, щоб протягом одного дня проходили три країни і три банківських установи, лише якщо це не одна людина натискає. Закінчуючи придбанням яхти тощо. Ці гроші ось так виводили.

Зрозуміло, що, коли пилосос зупинено і бізнес Коломойського більше не підтримується, а зараз він офіційно змушений жити на $20 тисяч на місяць, які йому залишив Лондонський суд, напевно, він навряд чи почувається переможцем. Думаю, що він не дуже радий, що таке рішення було ухвалено.

Чи виграла держава від націоналізації «Приватбанку»? Теж спірне питання. Держава внесла вже більше ніж 130 млрд грн. За націоналізацію «Привату» заплатили всі платники податків. Чи могли ми уникнути цього? Знову ж таки, було два варіанти: або банк падає, вмирає – тоді всі вкладники відразу все втрачають; або загроза самій стабільності банку, національній валюті, бо падіння найбільшого банку, такого системоутворювального, як «Приват», призвело б до паніки, відтоку коштів і величезних продажів гривні. Це були величезні ризики,  ці ризики, напевно, були вищими, ніж ціна капіталізації. Міжнародний валютний фонд теж наполягав на націоналізації, цей процес більше ніж рік тривав.