Роман Бочкала про Північну Корею, ненависть до американців і поклоніння ракетам

Про те, як українцю потрапити до КНДР

Іще один важливий момент: як і на будь-якому ринку, навіть на північнокорейському є туркомпанії, які за гроші обіцяють вирішити будь-яке питання. Будь-яка квота передбачає, що в неї хтось потрапляє, а хтось – ні. Можливо, турфірми щось платять, щоб у неї потрапити. Мені пощастило з фірмою, вона мені цю квоту вибила, і я зміг туди потрапити як турист. Мені довелося написати в анкеті, що я менеджер із продажу і не маю стосунку до сфери медіа, бо як журналіст я не зміг би туди потрапити. А якщо і зміг би, то за іншою квотою, зміг би знімати лише те, що мені дозволили б.

Про авіасполучення

Потім потрібно дістатися до країни. Авіасполучення обмежене. Зважаючи на санкції, багато держав відмовилися від перельотів, тому можна потрапити лише з Пекіна, а також є рейс до Малайзії.

Плюс бувають рейси з Росії. Ще є потяг Пхеньян-Москва, який їде сім діб, але ним мають право користуватися лише жителі Північної Кореї, які як гастарбайтери їдуть до Росії.

Що мене хвилювало після прибуття: як нас перевірятимуть і чи заберуть телефон. Адже якщо я заявив, що турист, то не міг брати професійну техніку. Є практика, що телефони в аеропорту забирають. Але у всіх, хто прилетів тим рейсом, телефони не забрали.

У величезному літаку на 200 місць було сім пасажирів. Один з Японії, один китаєць, хтось із Росії. Ми не контактували один з одним, бо ти не знаєш, із ким говориш. Я майже впевнений, що з сімох мінімум двоє були особистами. Ще було цікаво: під час польоту до кожного підсіла стюардеса. Я так розумію, що її завданням було проконтролювати, щоб ніхто нічого не знімав. Просто сиділа і дивилася.

В аеропорту найретельніше перевіряли книги. У мене з собою було три художніх книги. Вони були предметом головного інтересу. Є закон, який забороняє ввозити будь-яку інформацію щодо Північної Кореї та Південної Кореї.

Для мене найбільшим ризиком було те, що я не повідомив про те, що журналіст. Якщо це з’ясували б в аеропорту, я потрапив би до в’язниці.

Про стеження

Є такий міф, що навіть якщо ти в Північній Кореї сидиш на горщику, там буде «жучок», який усе слухає. Є контроль. Я знаходив «жучки» в своєму номері, камери, які стежать. Це все є. Але найбільше за тобою стежать гіди, прикріплені до тебе.

Про країну за межами Пхеньяна

Сама Корея в комплексі вражає. Мені вдалося побувати в місті Вонсан, де база військово-морських сил. Був і в тому регіоні, в якому тоді саме проходили підземні ядерні випробування.

Поштовхів я не відчував, але бачив велику кількість військових, переміщення військових сил. У готелі, призначеному тільки для іноземців, дозволяють дивитися китайські канали. Один із них – міжнародний, англійською мовою. Прочитав заголовок – зрозумів, що випробування були в тому регіоні, де я перебував.

Вдалося побувати в сільській місцевості. Я просив три дні. Спеціально вивчав ідею чучхе, політику Сонгун, читав том Кім Ір Сена, надів значок Північної Кореї. Я використовував їхню ідеологію. Кажу: «Дивіться, великий вождь Кім Ір Сен писав, що коли він йшов до влади, то передовсім спирався на селян. Як же я можу не поспілкуватися з селянами?» Гід після цього не могла відмовити.

Мене привезли в зразково-показовий колгосп. Але навіть він дав відповіді на багато запитань. У них відсутня техніка, все на волах і вручну. Іноді траплялися трактори, як у СРСР 50-х років. Люди збирали рис руками. Я запитав колгоспницю, чому руками, якщо така просунута країна? Вона пояснювала дві хвилини, чому це відбувається. Перекладачка пояснила двома словами: «Така технологія».

Про північнокорейське щастя

У Північній Кореї багато людей вважають себе щасливими. Але вони просто не знають іншого життя. Їм щодня розповідають, що вони живуть у найкращій країні в світі, що у них все чудово.

У них на полицях немає м’яса та молока, але вони ж не знають, що це є в інших країнах. Вони думають, що там іще гірше. Вони їздять на старих дешевих машинах, але вони не знають, що є інші.

Дуже вони не радіють. Хоча я сказав би так: вони не виражають емоції. Але це треба вміти, це формується у дітей до шести років. У північних корейців це не культивується. Але в розмові ти розумієш, що вони багато в чому щасливі.

Про телебачення та кіно

У них є чотири телеканали. Там диктори, схожі на радянських, які просто зачитують різні рішення партії, зведення органів влади. Там немає телебачення в нашому розумінні.

Художні фільми є. Причому там непогано розвинена індустрія кіновиробництва. Адже ми розуміємо, що це один із способів управління масами. Подивіться на ту ж Росію: економіка валиться, а грошей на кіно виділяють дедалі більше.

Про третю світову і мілітаризм

Народні маси просто жадають, щоб їхній лідер натиснув на червону кнопку. Вони впевнені, що виграють цю війну і розмажуть американців по стінці.

Вони ледве не просять, щоб він це зробив. Мене це дуже здивувало, але це пропагується. Вони поклоняються своїм ракетам. Ракети стоять як пам’ятники, їм поклоняються, як стародавні народи ідолам.

Корейці вважають, що у них найсильніша армія. Вона справді непогана, одна з найбільших у світі. Якщо рахувати кількість регулярних військ – у них більше ніж 3 млн осіб. В Україні – 250 тис. При тому, що в КНДР населення вдвічі менше.

Але питання не лише в армії. Весь народ ідеологічно заряджений. Люди засинають і прокидаються з ненавистю до Америки. Скрізь плакати. У нас були антифашистські, а у них – антиамериканські. Вони живуть агресією, почуттям помсти. Не забуватимемо про їхні витоки. У сорокових-п’ятдесятих роках була Корейська війна. На півночі Корейського півострова впевнені, що Південь спонсорувала Америка, війну розв’язала саме Америка. Тоді загинуло 3 млн корейців, а зараз звучить відлуння тієї війни.

Готовність є. Але, з другого боку, керівництво Північної Кореї має прораховувати ризики та подальші кроки. Я думаю, що може бути початок спецоперації щодо Північної Кореї, яка нагадує югославську. Там були точкові удари по об’єктах інфраструктури.

Це як у вуличній бійці: перемагає той, хто першим ударив. Тут важливо, хто перший ударить. Мені все ж таки здається, що першим вдарить Захід по об’єктах інфраструктури, щоб не дати можливість Північній Кореї завдати ядерний удар.