Інсайди роялті, або як Кубів на весь світ посміховиськом став

Віце-прем’єр міністру Степану Кубіву ой як варто було б поцікавитися:  чому на нещодавньому інвестиційному форумі в Польщі так багато людей дивилися на нього з такими ж іронічними посмішками, з якими дивляться глядачі в театрі на антигероїв комічної вистави

Чи не тому, що багато хто вже знав про корупційно-дивакуватий лист українського віце-прем’єра, який він надіслав в найпотужнішу міжнародну організацію з авторських прав CISAC (Міжнародна конфедерація товариств авторів і композиторів), до якої входять авторські спільноти з понад 200 країн світу?

В цьому листі Кубіва наочно демонструється, якою юридично-потужною є українська бюрократія зразка 2018 р., і як держава Україна через нові схеми юристів і чиновників власну перемогу перетворює на зраду, до того ж вкрай неоковирно, мов шуляр-початківець, в якого випадають карти, маніпулює власноруч написаним законодавством.

Яка в середньостатистичного інвестора може бути довіра до людини, що курує економічними реформами, якщо та не розуміється принаймні у базових речах реформи інтелектуальної власності й, прикриваючись українським тризубом на бланку, стверджує речі, несумісні з поняттям здорового глузду європейської людини?

Чи пройшло повз інформаційної уваги віце-прем’єра Кубіва, що до 100-річчя української державності провідні українські автори зробили важливу справу для шоу-бізнесу й театралів – виявивши ініціативу, створили потужну не-державну авторську організацію ГО «УААСП», тим самим посадивши зерно можливостей для будь-яких українських творців, хто хоче мати більше грошей, для кого важливо бути під захистом СISAC, отримувати роялті з усього світу, причому це гарантував підпис Президента України ось-ось, в липні.

Не варто, мабуть, вимагати в Кубіва обізнаності й у питаннях культурних, інакше б віце-прем’єр усвідомлював, що з початком війни, з введенням квот, з боротьбою проти російських гастролерів почалася нова хвиля розвитку української музики й українського контенту, пішли (чого ніколи не було раніше в таких масштабах) гастролі українських колективів Європою та світом й зацікавленість в тому в діаспорах, які останнім часом неабияк виросли – тож актуальність Закону про Роялті для суспільства важко переоцінити, враховуючи злиденні часи й масштаби крадіжок роялті за часів, коли була така корупція, що вкрали навіть Будинок Автора (окрема історія).

Комізм Кубіва в очах численної авторської спільноти полягає в тому, що з Парижу, де штаб-квартира CISAC, з Вашингтону, де адміністрація Президента США, з Варшави, де знаходиться найстаріша недержавна авторська організація Польщі, яку навіть комунізм не засунув під «державне управління», з багатьох інших європейських столиць українські автори (з тих, що боролися в різні часи цього довгого шляху) отримували консультації, ЯК нарешті прийняти такий необхідний українській шоу-індустрії Закон про роялті, бо мова завжди велася про захист прав в Україні авторів з усього світу, оскільки ми не раби, а така ж рівноправна частина, що й врешті здобули за 27 років.

Кубіву, мабуть, важко збагнути нашу цифру «27» і що таке «культура роялті». Так само пан Степан вочевидь не задумувався, що в СISAC дуже добре обізнані з ситуацією навколо цього закону й поважають боротьбу українських авторів, яких знають не один рік, за свої права.

В CISAC дуже добре пам’ятають, що парламент приймав не той законопроект Євгена Рибчинського, якому допомагали найкращі уми світу з авторського права – а той, яке підготувало медіа-лоббі. І на відміну від самого Кубіва, який навряд чи прочитав бодай 5% з сторінок закону, в СISAC наш український закон перевели, прочитали вкрай уважно, і так само уважно в різних столицях світу 14 місяців слідкуватимуть за його імплементацією.

Авторів Закону про роялті має тішити, що мало не феллінівський поцілунок рушія законопроекту Марії Ионової з віце-спікеркою ВРУ Іриною Геращенко одразу після прийняття Закону про роялті в сесійній залі українського парламенту вразив світову спільноту своєю однозначною «трендовістю» й дав поштовх ідеї:

як нині в провідних військових академіях світу курсанти вивчають досвід боротьби «кіборгів» Донецького аеропорту, так само й на прикладі нашого українського закону навчатимуть студентів-юристів авторського права можливим хитросплетінням корупції, й прізвище «Кубів» згадуватимуть неодноразово.

Тим більше якраз напередодні польського форуму ключовий message Кубіва про те, що широкий загал добре відомих і знаних українських авторів створив «фіктивну громадську організацію з сумнівною репутацією в непрозорий спосіб» супроводжували відомим мемом з фільму «Кто подставил кролика Роджера?».  І, с удячи з реакції глядачів, Кубівський мем набув ще більшого міжнародного розголосу, ніж пристрасний поцілунок депутаток на спікерській трибуні.

Про те, яким чином службовий лист віце-прем’єра України міг потрапити на Фейсбук раніше, ніж до СISAC, здається, можна не питати, хоча в роки війни подібні факти викликають серйозне занепокоєння…

P.S. Минулого тижня в Європарламенті з другої спроби була прийнята Директива «Про авторське право в умовах єдиного цифрового ринку», яка містить норми так званого «переносу цінностей», тобто вимоги від онлайн-платформ YouTube i Facebook), сплачувати справедливу винагороду авторам музики, що завантажується на ці сервіси. За імплементацію цих норм активну дворічну кампанію проводила Міжнародна конфедерація товариств авторів і композиторів CISAC, членом якої є ГО «УААСП», і здобула перемогу в тому числі й для українських авторів.

Для чотирьох мільйонів творців з усієї планети, яких представляє CISAC, Європа прийняла історичне рішення, яке матиме глобальний ефект, – повідомив генеральний директор CISAC Гаді Орон. – Європарламент виступив за основні цінності, які протягом століть були стовпами європейської культури та творчих галузей. Незважаючи на хвилю дезінформації, запущену великими корпораціями, Європа проклала шлях до справедливості для творців у цифрову еру. Це голосування відбулося в Європі, але матиме позитивні наслідки для умов роботи творців з усього світу.

Олександр Ягольник, голова ГО УААСП