Як руйнували Запорізькі козаки московськії мури

Тяжко – тяжко жити стало,

Так, мов я читаю Історію України

Т. Г. Шевченко

Відомий москвознавець Лев Колодний в авторському путівникові містом згадує про бойові сутички коло храму Миколи Явленого: «Біля його стін князь Дмитро Поторський розбив польське військо Гетьмана Яна Ходкевича. На цьому місті москвичі через кілька років розгромили козаче військо гетьмана Петра Сагайдачного, цього разу українського, чиїм іменем націоналісти назвали великий корабель «Сагайдачний», мріючи вигнати росіян із берегів Чорного моря».

Хто про що, а «кури про просо».

Це лицемірство, заявлене після анексії Криму, і показує справжні наміри московських ідеологів із Росії.

Що насправді відбулось у ті часи?

Козацький гетьман Петро Сагайдачний походив із православної шляхти. Імовірно народився 1570 р. у селі Кульчицях на Самбірщині, вихованець Острозької академії. З сімнадцяти років перебував на Січі та брав активну участь у боротьбі проти турків.

Перетворив козацьке військо на регулярну військову формацію. Під проводом Сагайдачного козаки зруйнували турецькі фортеці Кафу, в м. Варни, Очакові, Перекопі (1607 р.) Синкопі, Трапезунді (1612 р.). При тому знищили понад 10 000 турецького війська і визволили невільників.  Ніколи перед тим козаки не мали такої сили, як за Сагайдачного.

У 1618 р. на чолі козацького війська Петро Сагайдачний брав участь у поході польського королевича Володислава на Москву. Двадцятирічний Володислав хотів посісти царський трон, який, на думку поляків, йому належав законно. Того часу Київська Русь належала Польській короні, а Запорізьке військо звалось «Войском его Королевской милости».

Утім, російський цар Михайло Федорович зі своїми прихильниками зібрали достатньо сил і обложили Польський табір. На прохання польського короля Сигізмунда IV, підданий польської  корони Петро Сагайдачний із двадцятитисячним козацьким військом вирушив на допомогу Владиславу. Очевидно, Сагайдачний сподівався, що участь у поході на Москву пом’якшить польські стосунки. Можливо, навіть допоможе козакам дістати незалежність козацького війська від польського короля.

Серед причин козацького походу називали і вороже ставлення частини Українського козацтва до уряду московського царя. Його дипломати в цей час підтримували відносини з Туреччиною і Кримом, їхні орди нападали на Польщу, а це загрожувало українським землям.

За словами Михайла Грушевського, Сагайдачний, ідучи на Москву, здобував кріпості та міста і нагнав великого страху на тих міст. Не зміг зупинити Сагайдачного посланий царем князь Григорій Волконський. Петро Сагайдачний перейшов Оку, визволив польського королевича Владислава і, з’єднавшись із ним, упритул підійшов до стін Білого міста, тобто до Кремля.

Дмитро Яворницький писав: «Воєводи, вислані з Москви, щоб перешкодити об’єднаню королевича з гетьманом, повернулися назад ні з чим». Бо, за словами літописця, їх охопив великий жах. В «Історії Українського війська» розповідається, що під самою Москвою відбулася сутичка запоріжців із царською гвардією, в якій брав участь сам Сагайдачний. Зі своїм військом він був уже біля Арбатських воріт.

В «Історії Українського війська» читаємо: Запорізькі козаки не брали участі в штурмі, бо стояли в запасі. «Запорожці мали завдання пізніше атакувати, відкрити брами петардами і добивати вулиці».

У праці «Історія Українського козацтва», створеній на початку ХХІ століття, учені Інституту історії України НАНУ під керівництвом академіка Валерія Смолія сформулювали важливий висновок:

Сагайдачний дійшов до Москви і врятував Владислава від майже неминучої  поразки. Фактично і Москва, територію якої зайняли козаки, опинилася в їхніх руках, але гетьман відмовився штурмувати Кремль і ухвалив рішення про відхід.

Існує думка, що Сагайдачний не прагнув знищення Московії через релігійні причини, як потенційного православного союзника. Однак із погляду міжнародних військово-політичних відносин головним було те, що похід Сагайдачного продемонстрував реальну силу козацтва як вирішального чинника в польсько-московському суперництві.

М. Грушевський писав, що польські комісари, які були при Владиславі, дійшли згоди з Москвою, щоб війну скоріше закінчити. Це було неприємно Владиславу. До того ж Сагайдачний теж стояв за подальшу війну з Москвою, але нічого було робить: війну скінчено.

Сагайдачний, якому не поталанило відразу здобути Москву, не збирався тримати своє військо в тривалій облозі. Сагайдачний відійшов від Москви і рушив на Калугу. Дорогою захопив Острог у Серпухові, потім у самій Калузі. Сагайдачний повернувся з московського походу в Київ і отримав титул гетьмана України, став управителем тієї частини України, яка називала себе козацькою. Михайло Грушевський писав, що ніколи перед тим козаки не мали такої сили й слави, як за Сагайдачного. Петро Сагайдачний був одним із найславетніших гетьманів  українських. Мало кого так шанували і славили в Україні, як його.

Славився він як щасливий і зручний вождь на війні, як вірний син України, що любив свій народ український щиро і гаряче.

Доктор історичних наук, академік НАПН України Володимир Юхимович Мельниченко в своїй книзі «Михайло Грушевський: Шевченко – святий національний прапор» наголошує про те, що історія для декого є тільки політикою, перекинутою в минуле! Але ж історію не можна кроїти, як каптан, залежно від викликів сучасної політики, від політичних емоцій, симпатій і антипатій. Історію треба знати. Переконаймося, нарешті, в тому, що українська присутність у Москві впродовж її історії має бути представлена на рівні наукових знань об’єктивно та неупереджено.

«Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте».

02 квітня 2018 р.

Журналіст Павло Ільюша