Юрій Ванетик розповів про те, як США та Китай вибудовують нову архітектуру безпеки у світі.
Світ поступово входить у нову фазу глобальної політики. Йдеться про епоху керованого суперництва між найбільшими державами, де ідеологія дедалі частіше поступається місцем прагматизму, економічним інтересам, спробам уникнути масштабної дестабілізації.
Дипломатичні сигнали між Вашингтоном і Пекіном показують, що, незважаючи на стратегічне протистояння, що зберігається, США і Китай починають чіткіше усвідомлювати взаємну необхідність підтримки хоча б обмеженої глобальної стабільності. На перший погляд, відносини між двома країнами залишаються напруженими (зберігаються конфлікти навколо Тайваню, технологій, торгових обмежень, ІІ та військової присутності в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні), однак паралельно посилюється й інша тенденція – прагнення не допустити одночасного розвитку кількох великих міжнародних криз, здатних завдати удару.
Для України подібна трансформація світової політики несе водночас і можливості, і серйозні ризики.
З одного боку, зниження напруженості між Вашингтоном та Пекіном здатне стабілізувати глобальні ринки, зменшити енергетичну турбулентність та зміцнити економічну стійкість західних країн, які продовжують підтримувати Київ. Для України це важливо, оскільки тривала війна безпосередньо залежить не лише від військової допомоги, а й від спроможності союзників зберігати внутрішню економічну стабільність. З іншого боку, існує менш комфортний сценарій. Якщо головним пріоритетом Вашингтона стає стратегічне стримування Китаю, то війна в Україні поступово може почати сприйматися американською елітою не як питання безумовної довгострокової конфронтації з росією, а як криза, яка потребує політичного завершення. У такій логіці зростає можливість посилення тиску на Київ у напрямку переговорного процесу з Росії і пошуку «компромісної» моделі врегулювання.
Пекін, у свою чергу, продовжує займати вкрай обережну та розважливу позицію. Китай зацікавлений у збереженні партнерства з москвою, оскільки Росія залишається важливим постачальником енергоресурсів та стратегічним геополітичним партнером у протистоянні із Заходом. Однак одночасно Китай зацікавлений і в збереженні доступу до західних ринків, інвестицій та технологій. Саме тому Пекін намагається балансувати між підтримкою Росії та демонстрацією способу відповідальної глобальної сили, яка виступає за стабільність та дипломатичне врегулювання конфліктів.
Для Європи зміни, що відбуваються, також стають серйозним викликом. У Брюсселі, Берліні та Парижі добре розуміють, на мою думку, що епоха абсолютної передбачуваності трансатлантичних відносин поступово закінчується. Європейські уряди стикаються відразу з кількома кризами: зростанням оборонних витрат, міграційним тиском, енергетичними ризиками, уповільненням промисловості та внутрішньою політичною поляризацією. На цьому фоні посилення прямого діалогу між США та Китаєм викликає у Європі змішані почуття. З одного боку, зниження напруженості між двома найбільшими економіками світу вигідне європейському бізнесу, який страждає від санкційних воєн, тарифів та порушених ланцюжків поставок. З іншого боку, європейські еліти побоюються, що у новій моделі глобального управління ключові рішення все частіше прийматимуться без повноцінної участі самої Європи.
Росія ж після таких змін опиняється у подвійній ситуації. Формально москва виграє від будь-яких ознак послаблення єдності Заходу та зростання протиріч усередині євроатлантичного простору. Однак тут одночасно ще більше посилюється і залежність Росії від Китаю. Економічно, технологічно і частково дипломатично Москва все глибше і глибше інтегрується в китайську орбіту.
Для кремля все це створює довгостроковий стратегічний ризик. Чим сильніший Китай перетворюється на головний центр сили Євразії, тим вища ймовірність того, що росія поступово втратить можливість проводити повністю самостійну глобальну політику і опиниться в становищі молодшого партнера Пекіна.
Головний висновок. Він полягає в тому, що сучасний світовий порядок стає дедалі менш ідеологічним і все більш транзакційним. Найбільші держави починають виходити, передусім, з необхідності керувати нестабільністю, а чи не з прагнення остаточних геополітичних перемог. Саме тому майбутнє України, Європи та навіть Росії сьогодні залежить не лише від ситуації на полі бою, а й від складних переговорів між найбільшими світовими центрами сили – Вашингтоном та Пекіном.
Найближчими роками саме закриті дипломатичні процеси можуть визначити нову архітектуру міжнародної безпеки значно сильніше, ніж публічні заяви чи офіційні саміти, до яких уже давно всі звикли.
Юрій ВАНЕТИК, адвокат, політичний стратег, член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції West Support, старший науковий співробітник Claremont Institute (Каліфорнія, США)