Про користь биття міністрів об стіл
Язикате плем’я.
Наше улюблене заняття – нескінченний трепіж. До втрати свідомості. До стікання кілограмами слини / соплів … Міністр охорони здоров’я щодня розповідає про те, чи можна сидіти голою дупою на холодному бетоні. У чому сенс цих “повчань”? Міністр інфраструктури – про те, як кіборги майбутнього будуть літати крізь ua-землю. Хлопчина сучасні дороги бачив? Міністр енергетики відкрито говорить, де він буде закуповувати втридорога вугілля, щоб ще трохи підняти тарифів для лохів. Міністр освіти наполегливо лоботомує юне покоління, забороняючи їм читати повноцінні книги. Все, що сказано цими держменеджерами, маячня маячнюча. Яка тільки зміцнює віру в їхню непридатність і вроджений антиінтелектуалізм і яка сильно напружує громадську думку. Чому міністрів не б’ють мордою об стіл і не змушують вивчити предмет “держуправління, що це таке?” Чому цим хлопцям законодавчо не забороняють давати відморожені і маячні інтерв’ю? У чому сакральний сенс всієї цієї язикатої вакханалії?..
У нас нині явно забагато говорителів і зовсім немає орачів. Але ж функція міністра – це стратегічне адміністрування, визначення галузевих пріоритетів, пошук оптимального фінансування програм, формування вертикалі операційних директорів. Менеджер – це не практикуючий галузевик, але альфа і омега загального напрямку розвитку. Ще раз: навіщо в.о. міністра Супрун взагалі коментує вегетосудинну дистонію і бетоносидіння? Хочеться займатися медичною освітою? Будь ласка, ставайте практикуючим лікарем-консультантом. Або все-таки міністр? Тоді давайте про системне, а не про застуду. Міністр Омелян явно повинен перестати вночі читати фантастику під ковдрою. Його ім’я – синонім нашого сучасного дорожнього господарства. Може попрацюємо тупо з дорогами? Хочеться пофантазувати про інновації? Переходь в футурологи і склади конкуренцію тому ж Курцвейлу. Якщо, звичайно, хтось купить Омеляна в цій якості…
Чому вся ця балаканина триває роками? Все до нудоти банально. Хлопці абсолютно не готові реально працювати і щиро вірять, що конструювання фейкового світу з пафосних слів вирішить всі галузеві проблеми. Вони залізобетонно переконані, що їхні пости / твіти / коментарі і є їх робота. Нобелянт Світлана Олексійович, розповідаючи про роботу над книгою “Чорнобильська молитва” блискуче описала цей наш феномен “сидіти в лайні і мудрувати”… “Приїхала в Чорнобиль до ліквідаторів років зо два після аварії. Увечері вони повернулися із зони, на столі з’явилася трилітрова банку самогону, і ми вели приголомшливі розмови про Ціолковського, Горбачова, християнство. І тут входить жінка, приносить яєчню і я бачу руки в страшних пухирях. “Так, – каже, – це ми стираємо білизну”. – “Як – руками?!” – “Ну пральна машина зіпсувалася…” Я – а полагодити? Хлопці відмахнулися і продовжили філософствувати”…
Михайло Подоляк, політтехнолог