Право голосу у гранатометників
Відразу три кримінальні замальовки, впресовані в кілька останніх днів. Всі вони – знову ж таки – так чи інакше характеризують слабкість нинішньої держави. А також зростаючу “філософію бандитизму” як єдиного способу ефективно вирішувати завдання. Він (бандитизм) проростає крізь все тканини держави, захоплюючи останні залишки здорових клітин… Перша історія – класична для останніх років. Чергова бійка біля пам’ятника Ватутіну, організована радикалами, вкотре вказує на двоїстість держави. Воно не може або не хоче зайняти чітку позицію по ряду важливих суспільних дискусій, примітивно спекулює на цих дискусіях і в той же час ніяк не реагує на близько/ідеологічне хуліганство. З будь-якого боку. Кулак – як єдиний аргумент. Що таким чином доводимо? Правильно. Тільки інфантильність державних інститутів…
Друга історія – спекулятивно-бандитська і кримінально-грошова. Держава традиційно грає з вогнем і знову займає двоїсту позицію. З одного боку, воно декларує відсутність у нас “грального бізнесу”. З іншого – саме ж дозволяє масово відкривати нелегальні точки. Після чого з задоволенням починає їх “кришувати”, отримувати в кишеню чимало сірої готівки і таким чином формує цілу кримінальну індустрію. А в таку “індустрію” відразу ломляться армії обділених, що вимагають своєї частки. Зараз, правда, вони роблять це під ідеологічними гаслами “захисту суспільної моралі”. Хитро. Але в підсумку до традиційного державного лицемірства і непрофесіоналізму силовиків додається ще і корумпованість цих же силовиків. Відповідно, починаються нібито самосуди з боку “моралістів”, а насправді з боку бойових загонів, що неформально фінансуються конкурентним криміналом. Ці загони надягають “балаклави”, беруть автомати і починають штурмувати точки. Громадська думка на стороні “балаклавщіков”. Частина держави (силовиків) теж, тому що має “заробіток”… Класична бандитська спіраль, яка приносить дохід і погіршує безпеку.
Третя історія – радикально-олігофренічна. Хтось витончено так починає обстрілювати в центрі Києва будівлю Київміськбуду з гранатометів. Що поліція кваліфікує як… хуліганство. Дрібне таке, незначне. Тут важливо відразу все. І кримінальна непрозорість комунального КГС з чималими каламутними заробітками. І вічна боротьба за цей актив традиційних міських мафій. І стрільба з гранатомета в центрі європейського міста. І кричуща беззубість поліції. Зрозуміло, ніхто не знайде стрільців. Навіщо? Треба ж і далі пострілювати… Маємо нині такий собі узаконений бандитизм в усіх напрямках. Можливо, причина в поголовному непрофесіоналізмі. Але ж далеко не всі прийшли у владу з ринку? Можливо, силовики просто стали-таки частиною більш потужної і впливової структури – бандитської, що стала реальною владою…
Михайло Подоляк, політтехнолог