Про підсвідомий потяг росіян до самоізоляції
Безсумнівно, винахідливе отруєння фентанілом екс-співробітника російських спецслужб Сергія Скрипаля означає початок нового глобального тренду. Сильно антиросійського.
У лічені дні все змінилося. Вчорашнє відійшло на другий план. Державна допінгова програма з підсумковим розгоном московської лабораторії і масовим вигнанням зі спорту ru-атлетів, формування глобальної мережі кіберботів і розповсюджувачів гібридних новин, внутрішня відмова від суверенної демократії на користь тріади «самодержавство, народність, православ’я» і навіть цинічне відбирання сусідських територій з подальшими масовими вбивствами в Сирії, викликали хіба що класичне європейське «не можна відмовлятися від діалогу з росіянами». І ось, нарешті, остання крапля, що переповнила море євроатлантичного терпіння.
Правда, не зовсім розумію, в чому взагалі сенс подібних індивідуальних атак з отруєннями. Особливо якщо на тебе дивляться через гігантський мікроскоп підозр. Але росіяни явно грають відморожено. На емоціях. На свавіллі. На тому, що їх просто продовжуватимуть боятися і будуть сором’язливо відводити очі убік. Втім, усіма цими спецопераціями вони б’ють виключно по собі. Ще вчора в тій же Британії було валом «корисних ідіотів», які смачно жерли російські гроші і солодкаво розповідали про велику російську місію. Зараз же прийшло розуміння, що нинішня Росія – це щось інфернальне і позамежне.
Правда, вже кілька днів вони пропонують британцям шукати сліди в іншому місці. Дійсно, Скрипаля, який ні чорта не знає, крім Росії і її розвідпрактик, хотіли отруїти якісь араби. Або самі британці. Ну, щоб спровокувати Росію. У них же у всіх є мотиви. Тільки не у Росії. А що таке мотиви? І навіщо комусь Скрипаль? Елементарна криміналістика – є мотив, є засіб, є успішна практика, є бажання.
Ефект ГройсманаОдна справа грати в кібершпигунів, влаштовувати медійні провокації, втручатися у вибори. Так, це лякає європейців, але і заворожує. І зовсім інше лякати черговим витонченим убивством. І якщо «полонієва смерть» Олександра Литвиненка викликала класичний ступор, то спроба фентанілової атаки на Скрипаля, а до цього на екс-зятя Бориса Березовського Георгія Шуппе – вже агресію і бажання покарати. Далі тільки ізоляція. Реальна. Багаторівнева. По грошах. Комунікаціях. І «корисні ідіоти», які ще вчора натовпами вламувалися в друзі до російської мафіозної олігархії, – сьогодні вимикають телефони. Не всі відразу. Особливо дурні будуть триматися до кінця. Але російський бізнес відтепер крутий ізгой.
Неймовірно, але росіяни демонструють просто немислимий підсвідомий потяг до самоізоляції. І це вже незворотність. Арешт нерухомості й рахунків, вигнання сімей і бізнесів. Але є проблема: якщо в результаті всі російські олігархи зберуться в Москві й зрозуміють, що світ для них закритий, чи не стане це поштовхом до фаталістичного російського «а гори воно все пекельним полум’ям?».
Михайло Подоляк, блогер