Ефект Гройсмана

Практично щодня в роботі нашої держави проявляється черговий косяк, що викликає сильне роздратування і подальший pr-хайп. Такий собі безперервний конкурс «накосячених» ініціатив. Можна б уже звикнути. Чому? Тому що зараз у нас процвітає класична «держава кухарок». Якщо раніше – в часи Кучми, Ющенка, Януковича, впливові vip-и тягнули своїх «обожнюваних фунтів і фунтес» на малозначні посади радників або, в крайньому випадку, «депутатів масовки», то зараз «фунти» стали реальними міністрами. Але чи можна пред’являти «фунту» претензії в непрофесіоналізмі?

Візьму для прикладу найбільш яскраву кар’єру. Чинного прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Тим більше, що останнім часом, часто говорять про наростаючий конфлікт між Гройсманом, який бажає самостійності, і президентом, який, м’яко кажучи, з подивом дивиться на публічні кривляння Володимира Борисовича. Насправді, ніякого конфлікту і близько немає. Це неможливо. Гройсман, де-факто, відсутній як скільки-небудь значимий гравець. За великим рахунком, він – ідеальна помилка системи. Кульмінація error-розвитку держави, коли ключові посади займають не конкурентні персонажі, а найяскравіші «фунти». Але ж не можна ж бути політнулем, не мати ніякої публічної перспективи, отримати неймовірні кар’єрні можливості виключно завдяки іншій людині, а після цього претендувати на самостійність гри? Випадковий стрибок в крісло точно не додає досвіду і мізків. І це сильно дратує того, хто витягнув Гройсмана.

Сам по собі Гройсман не перспективний, порожній і даремний. Тому немає сенсу розглядати його в якості якої-небудь самостійної одиниці. Конфлікт Володимира Борисовича з Петром Олексійовичем – не ціннісний і не професійний, а стандартний конфлікт «начальника і підлеглого». Начальник, різко збільшивши свій вплив, зробив підлеглого більш статусним, розраховуючи на його підлеглість. Підлеглий же, не маючи нічого свого в кар’єрі, але через різко роздуті амбіції захотів вийти з підпорядкування. Висновок з цієї історії банальний – не можна підлеглому, що спеціалізувався на невеликому провінційному «тобі-мені», робити велику політичну кар’єру. Не по його розміру така ноша. Не за розміром його профздібностей, моральних якостей та інтелекту. Підлеглий рано чи пізно стане Гройсманом, який вважатиме себе рівним партнером і претендуватиме на половину. Але який сам по собі ніколи б і близько не став кимось серйозним і впливовим.

Гройсман – це, на жаль, «пусте слово». Його заяви ніяк не впливають на реальність. Піднімемо тарифи або опустимо – це риторика. Він категорично не розуміє світ і глобальні тренди, залишившись в радянській архаїці. Саме тому на зовнішніх ринках Гройсмана не сприймають. На внутрішньому ж – заяви першого міністра ніяк не впливають на суспільство. Просто нікому не потрібна картинка.

Михайло Подоляк, блогер

Оригінал