Віртуальна реальність Банкової

Феєрична прес-конференція президента України показала, що гарант був явно готовий краще до питань із залу, ніж преса – до відповідей з трибуни. Ці дві реальності – журналісти, що представляють народ України, і президент, що уособлює владу над Україною – знову не перетнулися

Сталося чергове шоу зі статистами, яке не дало відповіді на єдине важливе питання – якщо все в Україні так добре, як про це каже глава держави, то чому ж, чорт візьми, все в Україні так погано?

Це питання не можна відкласти “на потім” або забути. І те, що воно не пролунало в “Арсеналі” – точно не вина журналістів. Просто його не було кому адресувати. Небожителі з Банкової висококваліфіковано продемонстрували відверте нехтування тим, що дійсно хвилює народ України.

І будуть продовжувати діяти в цьому ключі до тих пір, поки народ, в їх розумінні, в черговий раз не окуклиться до стадії електорату, по відношенню до якого будуть використані інші сценарні заготовки, щоб влада через гру в виборні наперстки спробувала продовжити свій корупційний банкет ще на кілька років.

Але ось тільки розумна українська аудиторія навряд чи знову стане грати в ці наперстки з Банкової. Бо живе в іншій реальності. І в цій реальності все виглядає по-іншому:

– в ній головнокомандувач армії воюючої країни без найменшої тіні моральних докорів може дозволити собі відпочити на Мальдівах;

– у цій країні глава центробанку може цілеспрямовано “упустити” національну економіку сукупно на трильйон гривень, після чого просто не ходити на роботу протягом року. І за всі ці подвиги народні депутати побояться проявити принциповість і посадити такого центробанкира у в’язницю. Вони навіть не зможуть його запросити в зал для звіту і приготуються покірно голосувати за чергового клона;

– у цій країні президент пишається тим, що зміг більше за всіх своїх попередників взяти в борг у іноземних кредиторів. Це такий вид національного спорту – хто більше випросить. Просто тому що розвитком інших видів спорту займатися ніколи. Та й навіщо? Це ж доля паралімпійців – ставити олімпійські рекорди;

– у цій реальності глава держави привселюдно дуже пишається тим, що знову робить Америку великою, купуючи втридорога тепловози і пенсільванське вугілля. І, в тому числі від цього, в Америці за рік з’являються два мільйони нових робочих місць. А в Україні за цей же рік два мільйони працівників емігрують до Польщі. По все ще електрифікованих залізницях на стареньких електровозах місцевого виробництва;

– у цій реальності народ вже не хоче чути від влади про її боротьбу з корупцією та її фарс з Антикоррупційним судом. Тому що корупція – це сама суть нинішньої системи держуправління. І всі знають, що самі себе корупціонери точно не переможуть. Тому що не будуть же вони самі з собою боротися.

Я вірю в те, щоб після виборів всі ці ляльководи від влади залишаться у своєму “вчора”. І їх вже не буде в нашому “завтра”.

P. S. А юристам “Нафтогазу” можна видати пам’ятні знаки “За Стокгольм”. 2,5 млрд доларів – саме стільки, скільки потрібно населенню на покриття субсидій за газ. Ці гроші треба витратити на енергомодернізацію.

Андрій Ніколаєнко, дипломат, лідер партії “Основа”