Медаль для говорливого черевця

Всього одна медаль. Грандіозний скандал, коли реально зіркові спортсменки Семеренко та Підгрушна були викинуті з команди і публічно вибухнули.

Фантастичні знімки зруйнованих тренувальних баз по всій країні. Ну і, зрозуміло, класичний десерт – спортсмени, які виступають всупереч державі.

Ще одна актуальна замальовка “про якість нинішнього державного менеджменту”. Про тотальну, переважаючу “якість”. Досить подивитися на вотчину міністра Жданова.

Україна відправила в зимову Корею дуже невелику команду спортсменів (все, що залишилося від колись потужного спортивного руху), переважна більшість яких є наочними прикладами концепції “зроби себе сам”.

Спортсмени самі шукають можливості для тренувань, мотаються по базах за свій рахунок, оббивають пороги потенційних спонсорів заради парочки пом’ятих соток доларів, неприкаяні їздять по світу і дивом прибиваються до чужих тренувальних процесів. Щоб хоч якось готувати себе. Потім – раз на рік-два-чотири – обов’язково одягають українську національну форму і рвуть землю, щоб довести свою майстерність.

Якщо вдається стати тріумфатором – як фрістайлер Абраменко – на чужі софіти відразу злітаються функціонери-мухи зібрати свій pr-мед. А потім все повертається на круги свої.

Спортивний менеджмент – дуже складна історія. Витратна, так як вимагає постійної уваги до спорт-інновацій. Переговорна, тому що потрібно постійно висіти на телефонах і переконувати спонсорів. Селективна, так як потрібно безперервно шукати і шукати таланти. Готувати їх. Вкладати гроші. Не спати ночами. Спортивного менеджменту в Україні немає. І не було.

А тепер гляньмо на дві міністерські особи. Таксичне – “П’єра” Булатова, першого постреволюційного міністра спорту. Зрозуміло, цей чудовий чоловічок до кар’єрного ривка нічим ніколи не керував. Адже нині взагалі не цінується така чеснота як відповідність. Потім він безслідно розчинився. За непотрібністю. Тобто Булатов був настільки крутий, що навіть перший і другий “уряд пропащих непрофесіоналів” не потребував його кухарських навиків.

А тепер – Жданов. Я вважаю за краще не давати емоційних оцінок конкретній людині, але Жданов – це якийсь неможливий згусток відрази. Блискуче некомпетентний. Бездоганно плаксивий. Йому глибоко байдужий спорт як такий. Сам – не спортсмен, а звичайне говорливе черевце.

Професійно вигризає гроші зубами. На ту ж підготовку до Олімпу було виділено понад 200 млн грн держкоштів. Крім спонсорських.

А тепер повернемося на початок. Наші хлопці роблять самі себе, шукають гроші і місця тренувань. А потім їдуть і б’ються. У нас мало медалей? Мало. Майже немає. Але не тому, що мало талантів, а тому що … Жданов. Скрізь. Один з нинішньої “армії сірих”, які чіпляють на себе незаслужені медалі і хвацько обкрадають галузі. Хочемо якихось спортивних тріумфів? Серйозно?

Михайло Подоляк, блогер

Оригінал