Зовнішнє управління
Ілюзії, безсумнівно, надають позитивний психотерапевтичний ефект. Знімають напругу. Сидиш такий у великій купі смердючої речовини, але уявляєш себе лицарем, якому істерично аплодують гарненькі юні панянки і навперебій кидають до твоїх ніг білосніжні клатчі з інвестиційними грошима…
Стратегічно нас адмініструють американці. Принаймні, їм так здається. І хоча ми це давненько підозрювали, але все-таки такого ось прямолінійного визнання «про сучих синів» з вуст Байдена явно не очікували. Чому прямо в лоб? А тому що сильно роздратовані. І немає більше сил тримати це роздратування всередині. Чи тому що рве шаблони, як у екс-командувача сухопутними військами США в Європі Годжеса – «а навіщо ви так наполегливо просили Джавеліни, продаючи при цьому на зовнішньому ринку власні танки»? А дійсно, навіщо? А тому, милий наш нетямо, що воювати – це право однієї категорії громадян, а робити бізнес на військових замовленнях – обов’язок зовсім іншої.
Росія – агресор, але ми з нею дружимоТак чи інакше, після зізнань американців виникає простеньке питання: а що не так тоді з операційним менеджментом? Чому наші операційники роблять все невпопад. Ні, себе хвалити вони, звичайно, можуть. Що роблять не так? А ось що. Міністр Данилюк прямо заявляє, що нам з травня категорично потрібні транші МВФ. Банальна гуманітарка, сором’язливо називається «макроекономічна допомога». І заради цього внесемо зміни в законопроект щодо Антикорупційного суду (а понтів-то скільки було) і ще трошки підвищимо тарифи на газ для населення… У славному швейцарському селі Давос спеціально для «кращого прем’єра» Гройсмана ошатно так прозвучало – «українська економіка найгірша в Європі й впевнено займає по своїй гіршості найперше місце». Але наша статистика, яка знатно вміє малювати правильні президентські рейтинги, показує солодкі 2% зростання. І нарешті, найбільш красномовне. У десятці найбільших платників податків за 2017 рік – шість сировинників (найбільш примітивний вид бізнесу – від Укргазвидобування до Укрнафти) і чотири тютюнові фабрики. Усе. Крапка. А тепер давайте обговоримо Ілоно-подібні стартапи і різкий приплив у країну довгих інвестицій під «силікон».
Гаразд, з операційниками зрозуміло. Поглинаючий інстинкт нічим не перебити. Питання є до якості зовнішнього управління. Навіщо брати на себе ношу, якщо виходить з рук погано? І якщо доводиться навіть незначні питання «щодо прокурорів» вирішувати через примітивний шантаж? Байден, до речі, попутно ще й сильно засмучений. Його напружує, що адміністрація Трампа майже не втручається сюди і не надає достатнього тиску. Тобто чєл як би говорить, що без зуботичини ми не вміємо бігти. А трохи нижче додає, що, звичайно, Волкер – класний хлопець. Але без повноважень. Такий собі збирач інформації. Нам як би натякають, що реального смотрящого все ще немає. Тому нас і хитає.
Михайло Подоляк, політтехнолог