Лох-податок і міністр фінансів Д.
У Паркінсона є блискучий опис життєвого циклу будь-якого Кабінету. Про залежність ефективності роботи від кількості його членів. Нам достатньо однієї ремарки: «лише деякі з членів відбиралися з розрахунком на те, що вони будуть або можуть приносити користь. Більшу частину швидше ввели, щоб догодити якому-небудь зовнішньому угрупованню».
Додам, що в нашому випадку ключовими характеристиками при найвищих призначеннях були « марнославство здобувача», його максимальна неохайність в перспективі і обов’язкове публічне фанфаронство (всезнайство) …
Телетайп: злам суспільної свідомості чи шакаляче виття?Мені здається, що ми якось занадто недбало поставилися до нещодавньої феєричної статті про «міністра фінансів Данилюка, якого прокуратура підозрює в несплаті податків ».
Висловлюся просто. Настільки казуїстична подія майже напевно вказує нам, що держави (як пакета обов’язкових домовленостей) тимчасово більше немає.
Кожен міністр у нас неефективний і скандальний по своєму. Кожен руйнує галузь – навмисне / корисливо, а частіше за дурниці. Адекватні критерії оцінки роботи міністром відсутні. Якщо тільки не вважати такими pr-похвали з вуст «повелителя кавунових барж» Гройсмана В.Б. Зрозуміло, це вже не смішно.
Міністр – це ж, скоріше, політична фігура, що задає моделі поведінки. І ось міністр фінансів (!) в країні-реципієнті відкрито звинувачується в ухиленні від сплати податків. Чи мислимо це?
Ключовий фінрегулятор показує ринків класичну сіру модель поведінки. І як при такому міністрі повинен вести себе бізнес? Працювати тільки в тіні і через офшори. А як при подібному міністрі буде відчувати себе бюджет? Хворим, сірим і дефіцитним. І чи можна тепер вимагати від когось фінансової порядності і доброчесності?
Руйнування держави – це навіть не криваві переділи «межигір’я» заради політичної доцільності. І не рейдерські захоплення оброблених сільськогосподарських угідь. І навіть не корупційний ресторанний шансон Розенблата. Таке – нехай і в набагато меншому обсязі – є всюди. Але сильна держава швидко і боляче б’є по руках-губах … Справжнє обвалення держави – це саме «фінміністр Данилюк», якого звинувачують в … фінансовому крисятництві. І який по-перше, єхидно заявляє, що це зовсім не привід для переривання його пляжного жівотогрева. А по-друге, пояснює «непорозуміння» якимись приватними бізнесами. У чинного міністра …
Втім, може я помиляюся. І призначення Данилюка, так само як і інших яскравих Омеляна, Супрун, Гриневич, Насалика – це спроба максимально дискредитувати класичний формат управління? Показати, що якщо Кабмін генерує тільки абсурд, суспільство в змозі сама себе регулювати?
Цікава, хоч і парадоксальна ідея. Але іншого пояснення їх поведінкових дурниць у мене немає. Не може ж прем’єр-міністр колись технологічно розвиненої країни всерйоз піарити … баржу з кавунами.