Нормандський формат прив’язує Путіна до війни

Журналісти запитують про річницю Нормандського формату – чим корисний, які перспективи?

Про перспективи легше. Він залишатиметься. Без змін учасників. Найкраще, що з ним може статися – може відбутися чергова зустріч глав держав у цьому форматі. Усі інші рівні (міністрів ЗС, політдиректорів МЗС) виявились цілком недієздатними.

Зміна учасників цього формату навряд чи відбудеться. В цьому не зацікавлені ні РФ, ні Німеччина.

РФ використовує формат як засіб дипломатичного прикриття війни. Збільшення кількості учасників за рахунок тих, хто може тиснути на Росію, їй не потрібне.

Німеччина, а, власне кажучи, Ангела Меркель використовує Нормандський формат не лише як інструмент переговорів, але і як інструмент збільшення впливу ФРН на європейську і світову політику. Робити щось, що зробить цей і без того не надто ефективний механізм переговорів взагалі непрогнозованим для Ангели Меркель сенсу не має. Та і кого запрошувати? США чи Польщу? Ну, не за нинішніх обставин німецько-американських та німецько-польських відносин.

США. А хто сказав, що Дональду Трампу це потрібно чи цікаво? І хто сказав, що інші учасники допустять до формату когось із США на рівні нижчому, ніж президент, навіть якби США і хотіли?

З ефективністю Нормандського формату не все просто. Фактично Мінськ-1 (вересень 2014) не був результатом роботи в цьому форматі. Мінськ-1 – це двостороння домовленість Путіна і Порошенка. Домовленість, за якою Україна не отримала нічого, окрім зобов’язань. І таки нічого, бо припинення вогню не відбулось і понині.

Мінськ-2 (лютий 2015) дійсно став результатом роботи Нормандського формату. Але Мінськ-2, варто пам’ятати, не був окремим договором чи домовленістю, а лише пакетом заходів на виконання Мінську-1.

Найбільше значення, як на мене, Нормандський формат мав і має, як засіб трактування т.зв. Мінських домовленостей. Фактично, саме завдяки підтримці Німеччини і частково Франції (знову ж таки – особисто Меркель і Олланда) Україні вдалось послабити тиск дипломатичного зашморгу Москви у розумінні того, що вибори без безпеки в ОРДЛО проводити не можна.

Також Нормандський формат на сьогодні є єдиним інструментом дипломатії, що прив’язує Путіна і Росію до війни в Україні (за участю Путіна і Росії). Самі Мінські домовленості цього не зробили. Існує також чимало рішень міжнародних організацій та інституцій, які покладають відповідальність на РФ і Путіна, але Росія їх не визнає.

Окрім цього, лідери ФРН і Франції, як учасники Нормандського формату, фактично визначають на сьогодні світові тренди у сприйнятті українсько-російської війни, а також політику ЄС щодо РФ.

Ось тому, що би ми не говорили про Нормандський формат, він належить до тих речей, які краще би існували, ніж не існували.

Богдан Яременко, дипломат