Суть нинішнього надзвичайного стану в Україні

З 15-го лютого 2017-го року в Україні введено надзвичайний стан в електроенергетиці. Хоча це називається більш розпливчато – «вжиття тимчасових надзвичайних заходів на ринку електричної енергії». Саме так говориться в назві розпорядження Кабінету міністрів.

Цей надзвичайний стан спричинила українська громада своєю блокадою торгівлі з окупованими територіями, стимулюючи владу до ініціатив щодо економічної незалежності, до означення правового стану окупованих територій, до випрацювання конкретних публічних стратегій щодо перемоги у війні, а не до компромісного її завершення.

Оцінки експертів щодо блокади, малоаргументовані і нефактологічні, мене просто обурюють. Зокрема мене обурив блог Олесі Яхно. Я не дуже люблю політичні аргументи. Але подивіться, хто сьогодні підтримує Президента та Уряд проти блокади.

Спробую поставити деякі питання щодо блокади та надзвичайного стану і дати конкретні відповіді, з фактами.

Я одразу хотів би відповісти на питання – в чому суть цього надзвичайного стану і чому це сталося з нами і, найголовніше, чому це сталося з нашою владою?

Найголовніша причина нинішнього надзвичайного стану в тому, що громаді урвався терпець від того, що бариги-олігархи продовжують заробляти на крові, а держава не просто самоусунулася від цього, а вочевидь має від цього корупційний зиск. І це не метафора.

Давайте подивимось на виставу на засіданні Кабінету міністрів, яку на двох влаштували два міністра Аваков та Насалик.

Зверніть увагу на таке місце:

«Аваков: Я, Володимире Борисовичу, публічно питаю, щоб ми присікли назавжди провокаційні інсинуації з цього питання. Наступне питання. Чи не вважаєте ви, що ми, як держава, повинні заблокувати експорт вугілля і антрацитової групи з території України.

Насалик: Це господарська діяльність тих підприємств».

Давайте спробуємо розшифрувати це місце для тих, хто не розуміє про що йдеться.

Аваков запитує чи повинна держава визначати стратегічно питання енергетичної безпеки в країні. А Насалик йому відповідає, ні, це роблять олігархи.

Оскільки наші урядовці позбавлені рефлексивного мислення, то дуже часто вони навіть не розуміють, що в публічних розмовах видають корупційні таємниці своєї політики. Можете прочитати повну редакцію цієї вистави, і ви це просто вочевидь побачите.

Друге питання, на яке я хотів би відповісти – чи справді український народ в цілому засуджує блокування торгівлі з окупованим Донбасом. Адже влада та деякі експерти про це розповідають дуже часто і галасливо.

Давайте подивимось на дуже промовисте дослідження КМІС на замовлення ГО «Детектор медіа». Зокрема зверніть увагу на такі цифри. 65,5% опитаних погодились із тезою, що «війна триває, тому що вона вигідна київському уряду і олігархам». 70,7% погодились із тезою, що «війна триває, тому що Росія не виводить свої війська з Донбасу і не припиняє підтримку «ЛНР/ДНР».

Тобто більшість української громади вважає український уряд та олігархів майже такими ж ворогами, як і Росію. Це соціологічний факт – війна вигідна київській владі та олігархам, тому що вони не воюють, а торгують. І цей факт потрібно пам’ятати всім експертам, хто намагається знайти якусь іншу причину блокади, ніж бажання громади змусити владу припинити торгівлю на крові.

Третє питання – чи є у тих, хто блокує торгівлю з окупованим Донбасом правові підстави так робити? Чи не порушують вони бува закон, як це твердить Президент?

На це питання відповідає Суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін. Конкретний правовий зміст його відповіді ви можете почитати за вказаним посиланням, але коротко її можна узагальнити так: маніпуляції влади пов’язані саме з тим, що влада досі опирається правовому визначенню де-факто окупованих територій. Відтак у влади з’являється можливість маніпулювати цією обставиною – коли їй вигідно, вона вважає цю територію українською, коли їй не вигідно, вона вважає цю територію окупованою; коли владі потрібно, вона каже, що йде війна, а коли не потрібно, вона каже, що у нас АТО і ніякої війни немає. От саме ця невизначеність і ці маніпуляції довели громаду до відчаю і спротиву.

Четверте питання – які результати очікуються від блокади окупованих територій?

Перший результат блокади уже отримано, що влада не дуже хоче рекламувати.

16 лютого 2017 року Президент ввів в дію своїм указом рішення РНБО «Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз енергетичній безпеці України та посилення захисту критичної інфраструктури».

Але найважливішою обставиною є те, що залишилося за рамками змісту згаданого указу. Згідно з інформацією «Української правди» заступник секретаря РНБО Олександр Литвиненко розповів, що «за результатами обговорення увагу Кабміну звернули на невиконання рішень РНБО 2014-2015 років, якими доручалося, зокрема, затвердити Енергетичну стратегію України, забезпечити диверсифікацію джерел постачання вугілля в Україну та організувати реконструкцію енергоблоків теплових електростанцій та теплоелектроцентралей для забезпечення застосування ними вугілля газових марок вітчизняного видобутку. «Уряду доручено у повному обсязі забезпечити невідкладну реалізацію цих завдань», – сказав він».

Тобто, якби блокади не було, то ці рішення РНБО від 2014-2015 залишались би Урядом невиконаними. Це є перший важливий результат блокади.

Інакше кажучи, Уряд весь цей час в умовах війни грубо порушував рішення РНБО, які безпосередньо торкаються безпеки держави. Це фактично вирок нинішньому Уряду, якщо не сказати більше – взагалі-то в умовах війни це тягне на військовий трибунал з найвищою мірою покарання. Але Президент вирішив на цьому не акцентувати увагу.

Отже українська громада очікує від влади цілого набору інновацій – чіткої правової фіксації непідконтрольної території як окупованої, введення військового стану, припинення всієї торгівлі з окупантами. Влада може за погодженням з громадою запропонувати ще щось інше, настільки ж ефективне. Але тільки не те, що є, бо те, що є, не працює і перспективи не має.

Зрештою, які політико-економічні причини цього надзвичайного стану і чи останній це надзвичайний стан?

Давайте подивимося на оцінку міжнародних експертів економіки в Україні. У новому щорічному рейтингу країн за рівнем економічної свободи Україна впала зі 162 на 166 місце. Україна була віднесена до країн з «репресивною економікою», яку «Економічна правда» чомусь назвала «депресивною економікою».

Депресія в економіці має більш-менш об’єктивні причини, а репресії в економіці мають чисто суб’єктивні причини. Тобто Україна віднесена до країн, де здійснюються саме репресії, а не відбувається об’єктивна депресія. Інакше кажучи, «repressed» означає штучно пригнічену Урядом та олігархами економіку.

Тому це не останній надзвичайний стан в Україні, який штучно спричинений нинішньою владою. Якщо її не знести, потрібно готуватися до інших надзвичайних станів – «кризи комунальних неплатежів», «банківської кризи», «кризи зростання цін на продовольчі товари» і т.д.

Якщо влада продовжуватиме говорити, що «альтернативи мінському процесу немає», «альтернативи сепаратистському вугіллю немає», «альтернативи високим тарифам немає», то це значить, що нам потрібно шукати альтернативу цій владі.

Сергій Дацюк, філософ

Публікується з дозволу автора, оригінал блогу за посиланням

Фото: Facebook/”Штаб блокади”