Привид Каддафі ширяє над Росією

Дослідження результатів російських виборів за допомогою математичного (гауссовского) методу показує, що населення РФ дає правлячій партії вельми скромний результат. Принаймні, після корегування на підневільних держслужбовців, тоталітарні “національні окраїни” на кшталт Чечні та спеціалізовані заклади – як от в’язниці та зони.

Іншими словами, всупереч декларованим 87 відсотків, населення вже наближається до того рівня апатії, коли (як у 1991-му) добровільно ніхто захищати владу не вийде.

Що різниться з пізньою радянською імперією, то це (передбачувана) підтримка силовиків, на задобрювання яких поки виділяються величезні кошти. Складність з цим чинником полягає в тому, що соціологічно чи іншим шляхом настрій у такій групі неможливо виміряти. А покладатися в питанні відданості лише на високі зарплати та інші пільги не можна – запитаете в Асада з Каддафі.

Та й сесееровский приклад тут показовий, адже силовики там порівняно з рештою населення мали очевидні привілеї, а ось захищати владу, якій присягали, в 1991 виявилося нікому.

До того ж, легендарні кудрінські “кубишки” виснажуються на очах. За всіми підрахунками, їх вистачить, максимум, року на півтора (з нинішніми темпами запозичення). А далі почнеться неминуче зубожіння – що не може не викликати реакції як у населення, так і силовиків.

Загалом, санкції свою роботу роблять і, очевидно, робитимуть, впливаючи на позицію Росії в питаннях, де зв’язок із санкціями очевидний. А далі – неминучий розпад архаїчної депресивної імперії. Питання тільки, скільки років він займе.

Найсумнішим, з нашої точки зору, моментом у цій історії є саме населення РФ. Не знаю вже, яким таким дивним чином, але саме на них (з усіх народів Совдепу) негативна селекція останнього століття справила найзгубніший вплив в сенсі самоорганізації і готовності боронити свої права.

І все ж, я добре пам’ятаю результати соціологічних опитувань в РФ 2005 року (коли росіяни не боялися ще більш-менш чесно відповідати інтерв’юерам).

Так ось, тоді – після перемоги Помаранчевої революції – на запитання, чи спроможні росіяни вийти подібним чином на свій Майдан, більше половини з них відповіли ствердно. Щоправда, на відміну від українців, мотив назвали суто економічний – зниження рівня життя.

Але це все ж підтверджує, що через горілку і ковбасу дістатися до їхньої свідомості можна. Тож хай живуть санкції і санкціонери!