Призначення послом РФ шпигуна це ляпас Україні

Агреман, як жартують деякі мої знайомі, це зовсім не єврейське прізвище. Це процедура призначення послів, описана в міжнародно-правових документах.

Дуже спрощено виглядає це так. Влада якоїсь країни визначається, кого вона хотіла би призначити в певну іноземну державу своїм послом. Після цього туди надсилають звернення з проханням надати згоду на це призначення.

Уряд, до якого звернулися, мусить впродовж якогось розумно достатнього часу (традиційно вважається, що двох місяців достатньо) надати відповідь. Позитивна відповідь і називається агреман.

Негативних відповідей зазвичай не буває. Незгоду з призначенням прийнято висловлювати у формі тривалої відсутності відповіді. Загалом, це значно ширша практика в дипломатії – не давати негативних відповідей. Але зараз не про це.

Після отримання агреману уряд країни, яка має намір відрядити посла, завершує процедури погодження з відомствами, отримання згоди від парламенту, проводить громадські слухання, виготовляє вірчі грамоти, видає указ про призначення посла і т. д.

До отримання агреману прізвище кандидата не розголошують. Це не закон, але правило.

Держава, яка звертається за агреманом, робить це для уникнення ускладнень. Адже держава, до якої звернулись, може розцінити оголошення імені як тиск на себе. Це може означати, що країна, яка відряджає посла, робить заяву: нікуди не подінуться, дадуть згоду, можна не переживати. Фактично, ставлять під сумнів суверенітет і незалежність держави, до якої звертаються. Чим, природньо, завдають їй образи.

Ну, і звісно, в разі відмови завчасно оголошене прізвище поставить в неприємну ситуацію кандидата.

Російській Федерації глибоко наср*ти на колишнього десантника і прем’єра Чечні Михайла Бабича, як і на будь-якого іншого генерала, офіцера чи солдата своїх спецслужб чи збройних сил. Навіть на їхні життя, не кажучи вже про морально-етичні переживання, що про їхню поразку (відмову в призначенні) буде оголошено на увесь світ.

Звісно, розголошуючи прізвище кандидата на заміщення вакантної посади свого посла в Україні, Росія менш за все думала про нього. І розголошення, і кандидатура колишнього військовослужбовця в період гарячої фази російської агресії проти України – це ляпас Україні.

Звісно, на цей ляпас наша держава напросилася сама. Не було би з ворогуючою державою дипломатичних відносин – не було би й принизливої ситуації, коли ми зобов’язані розглядати призначення шпигуна послом.

Я бачу єдиний можливий спосіб дій української влади. Чесне слово, навіть не можу навіть уявити, як вони пояснюватимуть свої дії – якщо від цього справді безальтернативного (на відміну від Мінських домовленостей) способу дій наша влада відмовиться.