Телетайп: ми вибираємо собі не президента країни, а шамана племені

Американський ракетник Едвард Мерфі сформулював: усе, що може піти не так, піде не так. Українських виборів це стосується безпосередньо.

Ось як усе складалося б у країні, в якій хочеться жити?

Аналітичні центри, що фінансуються суспільством і бізнесом, об’єктивно зафіксували б, що Україна стала однією з найбідніших і найбільш корумпованих країн Європи. І ці висновки показали б усі телеканали та опублікували всі газети, а не тільки опозиційні недобитки.

Економічне зростання на сумнівні 3% при інфляції в 11% не встигає за стероїдним зростанням цін на комунальні та інші послуги.

Стабільно тяжкою залишається ситуація в медицині, освіті, пенсійному забезпеченні та інших соціально чутливих сферах. При цьому, за оцінками Світового банку, вартість активів трьох найбагатших олігархів України становить 6% від валового внутрішнього продукту всієї країни. Це втричі вище, ніж у Польщі, на яку ми рівняємося. І вдвічі вище, ніж у Росії, від якої ми ніби намагаємося відірватися.

Країна живе в борг, трудова міграція українців настільки велика, що стала загальноєвропейським чинником.

І на чолі всієї цієї уповільненої катастрофи – президент-олігарх, який стрімко багатіє навіть за офіційною декларацією про доходи.

Загроза зовнішньої агресії не зменшується. Але це слугує не вироком владі, а фактором залякування суспільства, завдяки чому влада має намір переобратися.

Боєздатність армії не покращилася. Достатньо відзначити, що за п’ять років у серійне виробництво не було запущено жоден новий зразок бронетехніки, а досвідчені партії мають серйозні рекламації від військових. Натомість сталися масштабні вибухи на складах боєприпасів.

Пропагандистське гасло «Геть від Москви!» на практиці обертається зростанням товарообігу з Росією.

Помітні фігури колишньої влади, яку нинішні називають “злочинною”, спокійнісінько почуваються і в політиці, і в економіці. І навіть змагаються за президентське крісло.

Врахувавши, що з кожним новим президентом ситуація стає дедалі гіршою, експертні голови вочевидь рекомендували б зміну неефективної пострадянської політичної системи. І розробили б кілька моделей, адекватних викликам, які переживає Україна.

Активна частина суспільства вивчила б пропозиції експертів і найцікавіші понесла б далі – в широкі верстви. У кожної концепції з’явилися б команди адептів, готові казку зробити бувальщиною.

Тоді на чергових виборах люди орієнтувалися б не на персоналії, не на те, хто що сказав чи не сказав сто років тому, а вибирали б ідеї перезавантаження й очищення держави. А під ідею підбирали б відповідних їй виконавців.

Тоді в цьому списку жодним чином не опинився б чинний президент Порошенко, який не виконав базові передвиборчі обіцянки та несе за це політичну відповідальність. Причому жодні досягнення в довільній програмі, на кшталт Томосу та ЄС із НАТО в Конституції, не можуть компенсувати провали в обов’язковій – забезпеченні територіальної цілісності та зростанні рівня життя.

Прихильники Петра Олексійовича люблять порівнювати його з Вінстоном Черчиллем. Сподіваюся, вони мають на увазі не схожу комплекцію, а політичну вагу. Так-от, Черчилля, який привів Великобританію до перемоги у Другій світовій, британці не переобрали на наступний термін. Тому що хотіли іншої моделі розвитку країни.

Вдумайтеся: не переобрали національного лідера, який уклав Ялтинський договір із розподілу світу між країнами-переможницями, а не капітулянтські «мінські угоди», написані в Кремлі!

Але в Україні у Петра Порошенка знаходяться прихильники, які безкорисливо вірять, що йому немає альтернативи. І навіть західні публікації про топ-корупцію в Україні їм – що Божа роса…

Збочена політмодель Юлія Тимошенко, яка починала з яскравих ідей про новий Суспільний Договір і нову Конституцію, в гонитві за симпатією виборців змушена перейти до звичної мітингової риторики. А це — втрата якості та звуження перспективи.

Ще парадоксальніша траєкторія ще одного електорального лідера — Володимира Зеленського. Він набирає відсотки завдяки тому, що нічого не робить.

Не демонструє, що почав розбиратися в геополітиці та макроекономіці, цивілізаційних тенденціях і сучасних трендах. Не обговорює зовнішні та внутрішні політичні теми, проблеми безпеки. Як вокаліст застуди, уникає будь-якої конкретики. І це йде йому на користь!

Днями радився з керівництвом серйозної IT-фірми. Під час перерви заговорили про політику, і один із директорів, блискучий фахівець, розумниця та ерудит, рівних якому в країні одиниці, повідомив мені, що буде голосувати за Зеленського.

Я промовчав, а коли повернулися до наради, ніби серйозно запропонував призначати начальником ключового управління працівника, який недавно з’явився на фірмі. Шанувальник «95 кварталу» відразу заперечив, що той не потягне — мовляв, у нас велика фірма, а у нього немає ні базових знань, ні досвіду, мови не знає і взагалі нічого в IT-світі поки що з себе не являє.

«Переконав, не потягне, – відповідаю. – Але Зеленського президентом усієї України ти призначити готовий, так?”.

Розумієте, наше ставлення до кандидатів на найвищу посаду свідчить, що ми не вибираємо собі державного топ-менеджера, який діє прозоро і звітує перед суспільством. Україна з року в рік вибирає шамана, якому доручає спілкування з духами.

Усі ці політичні лідери, з якими за обов’язком служби спілкується керівник країни, вони від нас далі, ніж герої «Гри престолів», й існують в якомусь потойбічному світі.

Ось злий дух сибірської тайги Пут-ін, він хоче нас зжерти. Тому наш Верховний Головношаманячий повинен якось догодити його лютості, жертви якісь принести, калаталом постукати і таке інше.

А заморський дух Тра-Амп, він Пут-Іна не любить, він може допомогти, але треба його задобрити, на молитовний сніданок змотатися, тепловози якісь закупити…

А ще є натовп європейських духів, Мер-Кель, Мак-Рон та інші різного ступеня шкідливості. І кожному треба пошаманити, виголосити правильне заклинання, виконати навколо багаття божевільні танці.

Без благовоління Верховного Шамана не бачити удачі в полюванні та постачанні газу, без його заклинань не сходить озима та не відкриваються дитячі садки, і, тим паче, списи наших воїнів і пакети граду летять повз ворогів.

За нелегку службу спілкування з духами шаману належать найкращі шматки впольованого, чи то пак бюджету, всього племені, й ніхто не має права навіть поцікавитися, як він ними розпорядився і в які тіньові схеми вліз — це святе.

Найважливіше: Верховний Шаман так просто не йде. Він націлений морочити своє плем’я довічно. І готовий знищити будь-кого, хто лише засумнівається в його містичній силі та непогрішності. В будь-якій кількості.

Томос, говорите? Придивіться, це ж бубон!

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»

Нагадаємо, за агітацію на виборах може загрожувати термін.

Як повідомляла Politeka, названо ціну за голос українця на виборах президента.

Також Politeka писала, що вибори в Україні вже «відзначилися» масою порушень.